В нашій країні одночасно йде і рецесія і війна. Вважаю, вже всім зрозуміло, що ніхто безкоштовно годувати нас не буде. А бюджет України на 2024 рік, нагадаю, з видатками в 3,35 трлн грн, де майже 1,8 трлн грн влада очікує отримати від податків і зборів, а решту доведеться залучати у країн Заходу та на внутрішньому ринку. Тобто дефіцит - близько 50%.
Також правда і те, що у тонкого прошарку українців на руках щонайменше 85 млрд дол США, які можуть піти в національну економіку.
Але ніхто у владі не хоче звернути увагу на потенціал внутрішнього інвестора. Наприклад, спілкуючись із конкретними підприємцями, які переїхали з Донбасу до Києва, дізнався, що вони й раді б розпочати новий бізнес, для цього у них є гроші на інвестиції. Більше того, у них є й інвестиційні проекти, які вони готові розвивати, у тому числі збільшуючи в Україні базу оподаткування.
Проте ключова проблема полягає в тому, що сьогодні у нас багато невизначеностей на довгострокову перспективу. Адже інвестиційні проекти (за власним особистим досвідом знаю) можна починати будувати на перспективу не менше 3-5 років, щоб потім вийти на точку беззбитковості. Ну, а 2 роки – це зовсім якийсь невеличкий проект. Плюс ми не маємо на перспективу стабільного механізму курсоутворення хоча б на поточному рівні.
І як у цій ситуації наша влада приваблює внутрішніх інвесторів? А ніяк! Ні Кабмін, ні Рада не спромоглися навіть підготувати відповідну національну Програму. І скільки ще на ринку чекати від НБУ не агресивних, а конструктивних і сильних рішень? Щоб дії держрегулятора ініціювали позитивні тренди за відсотковими ставками та були нейтральними на поточний курс валют.
Звичайно, простіше їздити світом із простягнутою рукою, повторюючи «потрібні гроші», а не впроваджувати стимули для внутрішнього інвестора, активно розвиваючи український ринок спільного інвестування.
