Ця історія багатьом відома, але, думаю, варто її нагадати саме зараз.
Якщо людина присвятила себе Богові, то Господь використовує на благо навіть її недоліки.
Одного разу дві монахині їхали дорогою у відлюдному місці і в них несподівано закінчився бензин. Оскільки на дорозі не було жодної машини, монахині пішли до ближчої хати і попросили трохи пального щоби доїхати до заправки. Фермер погодився дати їм бензин, але не мав вільної каністри. Зійшлися на тому, що пальне налили у старий нічний горщик. Монахині повернулися до своєї машини і почали виливати пальне у бак.
Цієї миті до них під’їхала інша машина. Чоловік зупинився, опустив вікно і каже: “Прошу пробачення, сестри. Я розумію і поважаю глибину вашої віри, але на цьому машина не поїде”.
Сестри лише знизали плечима і сіли в машину. Автомобіль загарчав, випустив хмарку сивого диму, здригнувся і повільно покотив дорогою.
Ще довго ошелешений чоловік не міг зрушити з місця, роздумуючи над слабкістю власної віри, хворобливою самовпевненістю та поверховістю свого життя.
Наступної неділі він вперше прийшов до церкви, вимовив свої перші молитви, а після богослужіння вперше заговорив із священиком, але це вже початок зовсім іншої історії…
На фото преподобномучениця Марія Парижська (1891 - 1945), Канонізована Вселенськім патріархатом.
Олександр Дедюхін
