Мистецтво маніпуляції тримається, великою мірою, на вмінні змішувати фрагменти правди, брехні і вигадок, аби в аудиторії склалось потрібне для маніпулятора враження. Найвищий пілотаж - коли потрібна думка маніпулятором прямо навіть не озвучується. Однак із недомовок, натяків і емоційного забарвлення наче "читається" жертвою.
Все це згадується, коли чую нові "одкровення" про начебто існуючі перспективи для тих в УПЦ мп, хто не хоче бути мп, отримати "новий Томос", "окремий екзархат", "власну юрисдикцію" тощо.
Притягують начебто "на підтримку" положення Томосу про можливість залучати Вселенського Патріарха для вирішення ключових питань Церкви. Роблять далекосяжні висновки від імені Вселенської Патріархії (там таким висновкам, певне, дуже здивовані). І як висновок - намагаються переконати людей, начебто законопроект 8371 про заборону діяльності в Україні російської (!) церкви якимось чином "перешкоджає відходу УПЦ від москви" чи "зриває об'єднання".
Щоб розігнати цей туман, увімкнемо світло.
По-перше, Вселенський Патріарх справді має повноваження арбітра та інші унікальні права, засвідчені Вселенськими Соборами. Якби не вони, не було б ані Томосу, ані усіх рішень, які передували його наданню. Саме це і відображене в Томосі. Дуже подібні положення є і в Томосах інших Помісних Церков.
Але Томос так само визнає Православну церкву України автокефальною в межах державних кордонів України. Це означає - на цій території не може бути інших православних церков. Жодних і ніяких.
По-друге, Вселенський Патріарх Варфоломій неодноразово підкреслював, що (цитовано за відповіддю Його Всесвятості сайту "Церкваріум" ще 2020 року):
"... в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, ієрархів, згідно з каноном 8 І Нікейського собору, сподіваючись, що, волею Божою, вони незабаром об’єднаються з помісною Церквою".
Об'єднаються з помісною Церквою. Запам'ятаймо це формулювання, тому що:
По-третє, Вселенський Патріарх і Мати-Церква в цілому завжди виявляють чуйність і готовність прийти на допомогу, посприяти _об'єднанню_ православних.
Саме об'єднанню. І в цьому контексті значення і перспективи проекту 8371 виглядають прямо протилежними тим, які намагаються подати автори ідеї про "перешкоджання".
Проект наводить чіткі критерії, як визначити спорідненість з рпц - і які є кроки щодо розірвання цієї спорідненості (якщо нема бажання припинити існування в судовому порядку).
Після його ухвалення буде достатньо часу, щоб розпочати переговори з канонічною Православною церквою України про об'єднання. Форми, шлях, етапи - до визначення представниками церков. За допомоги Церкви-Матері, якщо потрібно.
Начебто достатньо чітко і логічно. Але вимагає мужнього кроку для нинішнього священицтва УПЦ мп: відкинути москву і її облуди.
Перестати удавати, що ПЦУ не існує, вона якась "не така"...
Перестати чекати, що "на переговорах з москвою Київ змусять припинити гонєнія".
Перестати вдивлятися у туман, очікуючи, що для них будуть переглянуті основи відносин у православній Ойкумені.
Недомовки лише заважають визначеності і затягують лікування розділення між українськими православними. Бо "замовляння", як відомо, не лікують.
На фото: освячення рпц російської техніки в Криму.
Як нагадування, через кого УПЦ, відповідно до грамоти Алєксія ІІ, "сполучена із Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою".
