Чи актуальною лишається ідеологія для політики? Про це сперечаються в світі і почали замислюватися в Україні. Що таке сучасний консерватизм в світі і чому останнім часом республіканцям США доводиться обирати - вони тримаються неоконсерватизму чи республіканства за версією Трампа? Як в Україні прихильникам неоконсерватизму (неспотвореного республіканізму) розставити акценти із урахуванням сучасних викликів локальних і глобальних? Чи можуть в Україні ідеологічні праві партії почати свою правдиву еволюцію із внутрішньопартійних дискусій про суть ідеології - Принципи і Цінності? А голосвне - чому все написане не "пташина мова", а насправді фундаментально важливі речі (якщо ми хочемо припинити ходити по колу по граблях)?
До Вашої уваги стаття Девіда Брукса в NYT за 25 червня 2018 року.
ЧитайТЕ. ДумайТЕ. ДійТЕ.
"Республіканство чи консерватизм, ти маєш зробити вибір.
Анти-Трампісти ведуть цікаву дискусію з питання – чи не час покинути Республіканську партію? Джордж Уілл та Стів Шмідт кажуть так: Трампівська гниль пронизує все до самого низу. Білл Крістол зауважує - не поспішайте, після того, як Дональд Трамп впаде, партію можна повернути до здорового стану, і боротьба повинна вестись як у партії, так і поза її межами.
Переконаний, що ми можемо прояснити цю дискусію, повернувшись до наших первісних принципів. Усі в цій розмові - консерватори. Де лежать консервативні цінності? Як ми можемо в цих обставинах їх дотримуватися?
Консерватизм, як нам нагадує Роджер Скрутон, був заснований під час Просвітництва XVIII століття. У Франції, Британії та американських колоніях мислителі Просвітництва скидали монархічну владу і прагнули побудувати порядок на основі розуму та згоди на спільне керування. Суспільство найкраще сприймається як соціальний договір, вважають ці мислителі Просвітництва. Вільні люди збираються разом і укладають договір між собою, щоб створити порядок.
Консерватори сказали – на загал ми погоджуємося із логікою, але вважаємо, що ви помилилися з людською природою. Ніколи не було такого явища, як автономна (така, що взялася само по собі, нізвідки), вільна особистість, яка могла б зібратися з іншими (особистостями), щоб створити певний порядок. Швидше за все, такі особистості виходять із родин, громад, віросповідань, районів та націй. Порядок приходить першим. Індивідуальна свобода - наслідок цього порядку.
Скрутон своєму основоположному виданні, "Консерватизм: запрошення до великої традиції", виклав це так: "Питання про те, що виникає першим, свобода чи порядок, є для того, щоб відділити лібералів від консерваторів протягом наступних 200 років".
Практичний результат полягає в тому, що консерватори завжди робили величезний акцент на священному просторі, де формуються особистості. Цей простір населений такими інституціями, як родина, релігія, місцева громада, місцева культура, мистецтво, школи, література та манери, що регулюють повсякденне життя.
Членство в цих інституціях не досягається раціональним вибором. Ми народжуємося в них у більшості випадків і пов’язані з ними підсвідомими «путами» симпатії та ласки. Ми із вдячністю успадковуємо ці інституції від наших предків, керуємо ними та передаємо їх нашим нащадкам.
Протягом століть консерватори чинили опір тому, що загрожувало цьому священному простору. Спочатку це була абстрактна ідеологія Французької революції, ідея, що суспільство може бути реорганізоване згори вниз. Потім це була індустріалізація. Консерватори на кшталт Джона Рускіна та пізніше Т. С. Еліота виникли для збереження культури від бездушного прагматизму машинної доби.
Пізніше це була держава - комуністи, фашисти, соціал-демократи та ліберали, кожен по своєму, намагалися використати державу для виконання багатьох функцій, які раніше виконували сім'я, місцеві громадські організації та інші гравці у священному просторі.
Консерватори боролися з великим урядом не тому, що ненавиділи державу, пер се, а тому, що вони любили священний простір. Останніми спробами побудувати консерватизм навколо священного простору були "милосердний консерватизм" Джорджа Буша, а у Британії - консерватизм Великого Суспільства Девіда Кемерона.
Вони обоє вигоріли, бо за останні 30 років праві партії відійшли від консерватизму. Республіканська партія США стала партією ринкового фундаменталізму.
Ринковий фундаменталізм - це нелюдська філософія, яка робить економічне зростання першочерговою цінністю для суспільства та залишає людей приниженими та відчуженими. (Як наслідок того відчуження – прим.) виборці республіканців врешті-решт відкинули ринковий фундаменталізм і пішли за трибалізмом Дональда Трампа, оскільки він принаймні дав їм відчуття соціальної приналежності. Він хоча б розумів, що соціальний порядок під загрозою.
Проблема полягає в тому, що він (Трамп – прим.) не базує свої приналежності на почуттях, які дорогі консерваторам. Він не поважає та не підкоряється тим інституціям, традиціям та цінностям, які формують морально порядних людей.
Його трибалізм - злий близнюк громади. Він ґрунтується на ненависті, мисленні «наші/ваші», змові та недовірі. Це створює почуття приналежності, але на порочних засадах.
У 2018 році первинною загрозою священного порядку є вже не держава. Це радикальний індивідуалізм, який призводить до порочного трибалізму. Загроза випливає з цих двох основних течій національної Республіканської партії. За своєю суттю Трамп - це напад на священний порядок, який дорогий консерваторам, - звички та інституції, які виховують симпатію, чесність, вірність та дружбу.
Сьогодні ти можеш бути консерватором чи Республіканцем, але не можеш бути обома (не можеш поєднувати це в одному, адже на думку автора сучасні «респи» більше не дотримуються консервативних Принципів і Цінностей –прим.).
Нові загрози священному простору вимагають від консерваторів принципового переосмислення. Ви не можете виконати цього переосмислення, якщо ви потрапили у полон партійного світогляду, або якщо ви не берете до уваги половину американців, тільки тому, що вони перебувають у "іншій команді".
Коли я дивлюся на місця, які успішно виховують прекрасні громади, які здаються найбільш «консервативними» у істинному розумінні, я знаходжу великий плюралізм. Берлінгтон, штат Вермонт, робить це, або Солт-Лейк-Сіті. Я знаходжу прекрасні громади в місцях, які вважають себе синьо-синіми (прихильниками Демократичної партії - прим.), і в місцях, які вважають себе глибокими червоними (прихильниками Республіканської партії - прим.).
Майбутній консерватизм буде побудований на спинах цих спільнот із реального життя, і на тому, як вони виховують хороших громадян та здорові зв’язки. Він базуватиметься на нових союзах, які не мають нічого спільного із Республіканською партією вашого батька (тобто «респів» останніх 30 років – прим.)." (с)
