Обрання новим прем’єр-міністром Польщі Матеуша Моравецького вже спричинило десятки коментарів, автори яких розмірковують про можливу зміну політичного курсу Польщі, необхідність пошуку компромісу і взаєморозуміння між цією країною та Європейським союзом і врегулювання проблем у польсько-українських відносинах.
У Києві можна почути голоси, які звинувачують у погіршенні цих відносин уряд колишнього прем’єра Беати Шидло і задаються питанням про можливу відставку глави польського МЗС Вітольда Ващиковського, автора найбільш жорстких заяв про відносини Варшави і Києва.
Всі ці коментарі не враховують одного важливого моменту. У Варшаві змінили голову уряду, але правляча політична партія залишається біля керма і чудово себе почуває з точки зору рейтингів та перспектив. Залишається на капітанському містку і фактичний керівник Польщі, голова цієї партії Ярослав Качинський. Багато спостерігачів вважають, що саме цей авторитетний політик визначає головні напрямки розвитку сусідньої країни. У цьому сенсі політичну систему Польщі можна з певними застереженнями порівняти з Іраном. У цій країні громадяни обирають президента і парламент, але останнє слово у визначенні політичного порядку – за духовним лідером, роль якого прописана в конституції. Ярославу Качинському не знадобилися конституційні зміни, щоб стати таким духовним лідером Польщі. Його роль в польській політиці є безпрецедентною і не має аналогів ані в недавній польській історії, ані в сучасній Європі.
Слід шукати можливості для неформального діалогу
Духовний лідер ставить завдання, але не несе відповідальності за їхнє виконання. У цьому сенсі цілком логічною є зміна прем’єра.
Технократ Моравецький може впоратися з питаннями подолання зростаючої ізоляції Польщі в Європейському союзі краще, ніж його попередниця Шидло. Але це – в теорії. А на практиці обрання нового прем’єра збіглося з голосуванням за суперечливу судову реформу, яка може тільки посилити складнощі у взаєминах Польщі та решти Європи. Але що буде, якщо прем’єр Моравецький не впорається? А нічого особливого. Правляча партія просто обере нового главу уряду, в залежності від актуальних завдань. Посада прем’єр-міністра більше не має того «сакрального» сенсу, який був у неї в польській політиці минулого. Невдачі прем’єра ніяк серйозно не відображаються ані на авторитеті духовного лідера, ані на намірах керівництва правлячої партії, ані навіть на її рейтингу. І вже тим більше ніякого значення для вибудовування зовнішньої політики Польщі не має постать міністра закордонних справ. Нинішній глава МЗС Вітольд Ващиковський у своїх висловлюваннях – в тому числі і з українсько-польських відносин – висловлює спільне бачення партійного керівництва і – що найголовніше – настрої Ярослава Качинського.
Саме ці настрої і визначатимуть розвиток діалогу Варшави і Києва найближчими роками. Розраховувати на те, що зміна глави уряду або міністра закордонних справ у сформованій системі влади може щось змінити в цих відносинах, щонайменше, наївно. Також наївно розраховувати, що до серйозних змін може привести діалог президентів. Президент Анджей Дуда, який всупереч всім складним моментам у діалозі Києва і Варшави, все ж вирішив відвідати Україну, скутий у своїх політичних можливостях.
У Ярослава Качинського, на перший погляд, таких обмежень немає. І все ж цей впливовий польський політик орієнтується на суспільний запит. Українцям – як і іншим країнам Європи – слід шукати можливості для неформального діалогу з Качинським і найближчим оточенням польського лідера. Але одночасно слід думати і про діалог із польським суспільством, яке поки що залишається важливим фактором у формуванні політичних намірів. На майбутнє діалогу між Варшавою і Києвом можуть вплинути Качинський і пересічні поляки. У політиків і чиновників тут можливостей набагато менше.
Віталій Портников
