Побуду трохи «військовим експертом». Тапками не кидати.
На мою думку, Путін у дуже важкій ситуації. Він блефував із Заходом, постійно підіймаючи ставки. І.. блеф не спрацював. І вже не спрацює. А ставки вже надто високі і їх підняття веде РФ до прірви. А от відступ тягне за собою політичну (і можливо не тільки) смерть самого Путіна.
І тому він підіймає їх ще і ще. Визнання ОРДЛО з вводом туди військ РФ – це майже крок відчаю. Не дарма свита фюрера затиналася і трусилася під час «прийняття» цього рішення.
По суті справи, Путін має надію на один-єдиний шанс.
Цей шанс – слабкість (якщо казати м’яко) військово-політичного керівництва України. Насиченість агентурою структур державного і військового управління.
Що дає Путіну надію на блискавичну атаку і швидкий розгром ЗСУ. Як варіант – оточення досить великого угрупування.
На фоні цього військово-політичне керівництво України, за задумом Путіна, має погодитись на фактичну капітуляцію, прийняття його умов (визнання Криму, відмову від НАТО та курсу в ЄС і т.п.), стати фактичним васалом кремля типу Лукашенка. Додатковою умовою зупинки знищення гіпотетично оточених частин буде зняття критичних для кремля санкцій.
Напрям удару не має особливого значення. Це не обов’язково Маріуполь, шлях в Крим чи Київ. Головне – можливість завдати відчутної військової поразки, бажано оточення, «котла». Саме ці можливості треба ретельно розглянути. І максимально захистити ці напрямки.
Тому що деякі керівники вже морально готові до капітуляції, про що свідчать їх неодноразові заяви.
Це по суті останній шанс Путіна. І він зробить все, щоб його реалізувати.
А нам вкрай потрібно втримати цей перший удар. Якщо Путіну не вдасться блискавичний розгром, оточення, якщо він зав’язне в боях – він програв. Вал санкцій і гробів зруйнує московію.
