Був такий ведучий на нафталіново-совковому каналі Інтер Андрій Данилевич.
Сивочолий хлоп роками просував рускомірскую повісточку. Піарив безмертні марші і імітував столбового дворянина, як не усі.
Якось знайшла його відео, як він поїхав до баби своєї у глибоке поліське село на Житомирщині. І з московським аканням розказав: «А вот тут я ел в этой избе в детстве жареную картошку и яичницу…». Ето гдето под ЧуднАвим било.
Мене це потішило, бо мої дід з бабою жили в ідентичному селі. І акання там не було. Але були гриби, риболовля і пошуки бобрових гаток та Тетеріві.
А потім я знайшла відео, де були баба і батьки Данілевича — звичайні україномовні люди, типові сільські. Бабуся смачно розказала, як Андрій чистив кізяки в корови та свиней. Андрію в студії Інтера в цей час було неприємно. Інтерʼєри в хаті були прості — із радянською «стінкою» та букетом фізалісу для краси.
На початку повномасштабної рот пропаганди крінжатіни і совка пречудово влаштувався на каналі Фрідом. І сидів в Польщі. За наші податки.
І ось отєц-героїн уже в Британії. Прикрився трьома дітьми. І стає голосом різноманітних ухилянтів, які топляться в Тисі.
А чи не ти, Андрюша зі своїм Інтером зомбував укарінців? Просував свого Бойка, Медведчука, Фірташа і Льовочкіна? Маєш трьох дітей — просто закрий пельку і заткнись назавжди.
Мені треба було зробити деякі господарські роботи і я найняла спеціально навчену людину через знайомого. Заходжу — на моєму балконі стоїть людина в запраній футболці оливкового кольору.
Слово за слово. Це ветеран-піхотинець, який був у лютих сракорізах, підірвав здоровʼя і повернувся до цивільної роботи руками. Я запропонувала випити кави, зварила, налила. Він дістав цигарку і папку з фотографіями з-під Соледару. Показує групову фотографію — усміхнені шестеро чоловіків різного віку.
— Ось Саня, його уже нема, підірвався на міні. Ваня — знаємо, що загинув, але пишуть, що безвісти пропав… Юра — батько трьох, повернувся з Чехії на початку, теж вже нема. Ось ще один — 300-й, попав у полон, доля невідома…
Мій піхотинець добре знає Тису, бо він на ній виріс. Однак сказав, що попри досвід і низку гіркої несправедливості — він не шкодує за свій вибір.
Чи плачуть дружини цих чоловіків? Плачуть щодня. Чи лишились у них діти? Так. Чи турбують нас проблеми напищеного Данілевича у Лондоні — чувака із поліського села, який хотів бути москвичем — ні.
Всі ці данилевичі, Тодоренко, Повалійші і Ані Лораки — причина того, чому болотяні вирішили, що їх тут дуже чекають. Їдьте геть і забудьте, що ви колись мали український паспорт.
