Паяє виключно тому що я це чую з 2014 року і майже завжди це означає лише одне: людина хоче жити так само, як жила до війни - ходити на роботу, платити податки (а іноді - не платити), пити півас під телевізор, ходити у кафе, ресторани, валятися на пляжі і так далі.
Зауважу - мова не йде про активних волонтерів та людей, які віддають левову частку своїх прибутків на ЗСУ, але будемо відверті - таких, як і раніше, меншість.
І мене, може, і не паяло б, якби не бачив в умовно мирних містах тисячі здоровезних бурмил, які абсолютно спокійно себе почувають.
От купляв я каву нещодавно.
Продавець кави - амбал більший за мене вдвічі і явно не інвалід.
Тим часом бачу, як люди з реально посадженим здоров'ям, маючи +50-55 років життєвого стажу, воюють на фронті.
Може, варто їх місцями поміняти, нє?
Хто, бля, вирішив, що саме ти у тилу принесеш більше користі? Ти з дружиною та тещею? Чи тобі військове командування це сказало? Мабуть, все ж перше.
Я знаю, що ви скажете, знаю. Що не можна всіх під одну гребінку і все таке.
Знаю, розумію, і навіть згоден.
Але все одно паяє страшенно.
