Як і очікувалося, на газовому фронті Україна дочекалася на неприємності, про що свідчать «зливи» в іноземних ЗМІ. У кращих традиціях дій на випередження розгортається інформатака, яка мала б зневірити Київ і змусити Україну прийняти Північний потік 2 як даність. Під килим ховаються виміри безпеки і свідомо акцентується увага на економічній суті проєкту. Така собі російська мантра, що тепер ретранслюється спільно Вашингтоном і Берліном. Нічого доброго Україні це не віщує, суцільні виклики.
Про що йдеться?
1- Для Кремля й Путіна особисто запуск ПП2 це не лише справа честі, а й іміджевий проєкт. Якби треба було ще кілька мільярдів закопати в його реалізацію — закопали б. Тому справа не в грошах чи економічній вигоді, яку може прокачати Газпром через цей газогін. Справа в меті Кремля продемонструвати слабкість Заходу і його неможливість протистояти Росії. Після того, як запуск ПП2 буде погоджено, російський режим отримає бажану сатисфакцію (і бонус перед парламентськими виборами у вересні). На цьому фоні формули гарантій Заходу — як фіговий листок.
2- Т.зв. енергетичні гарантії, що за даними ЗМІ пропонують Україні, не варті паперу, на якому написані. Серйозно вірити в те, що загроза санкцій проти РФ на випадок її спроби енергетично натиснути на Україну зупинить Кремль, може лише наївний. Далеко за прикладами ходити не треба і згадати хоча б той же Будапештський меморандум. Слід звернути увагу й на перші паростки російської пропаганди. Кремлівські стратеги вже вигадали відповідь і цілком резонно запитують: якщо ПП2 називається зброєю в руках РФ проти України та ЄС, то чому зброєю не може називатися і ГТС України проти РФ? Протиборство не зупиниться й після запуску ПП2.
3- ПП2 примножить розбіжності в ЄС по лінії нові-старі держави-члени. Спокійно прийняти перспективу російських кораблів і підводних човнів, які будуть боронити ПП2 від вигаданих загроз, країнам Балтії не вдасться. Як і змиритися з ризиками своїй енергетичній безпеці не вдасться Польщі, куди разом з Україною заїжджає спецрадник держдепа США Шолле. Для російської ж сторони з її натренованими м’язами гібридних воєн, ці розбіжності як різдвяний подарунок. ПП2 ідеально підходить на роль «яблука розбрату». І в ЄС, і в НАТО.
4- Запуск ПП2 ознаменує завершення активної фази протистояння російській агресії з боку Заходу. Це можна називати як завгодно — від холодного миру до умиротворення, однак суть не змінюється. Між захистом України і співпрацею з РФ Захід таким чином обере Росію, що матиме наслідки і для файлу боротьби України за відновлення територіальної цілісності. Хто сказав, що реалізація ПП2 допоможе мирному врегулюванню на Донбасі, деокупації Криму, змінам у поведінці Кремля? Саме навпаки.
5- ПП2 зафіксує кінець принципу «нічого про Україну без України». Київ і без того по суті було усунуто від обговорення проєкту, «сприяли» чому недолугі випади з Банкової в бік Берліна та Вашингтону. Увагу привернули, довіри не додали, проблеми примножили.
6- Після запуску ПП2 ніякі санкції проти РФ не матимуть значення, окрім символічного. Як би не намагалися потім переключити увагу на економіку, з першим кубометром газу через ПП2 Кремль запустить пропагандистську атаку про слабкість, безпорадність і меркантильність Заходу, для якого «цінності не цінності», коли йдеться про гроші. А для України завершення ПП2 означатиме втрату ефективної гарантії від нових військових авантюр Кремля. Із санкціями чи без.
Будемо сподіватися, що президент Зеленський обере шлях боротися, а не мовчати. Теза про попередників не спрацює. Фактично 60% газогону, за наявними даними, побудовано саме за останні 2 роки, а ось за попередників цей процес нещадно гальмувався санкціями. Зберігалася єдність проукраїнської міжнародної коаліції, яка нині тане на очах.
Як настанова: нічого не вирішено, поки не добудовано останню 12 метрову секцію ПП2. Ніякий газ не піде «трубою Путіна», допоки її не сертифіковано. Нічого не погоджено, допоки Київ через активну й дієву, а не піар-дипломатію, буде боротися, залучаючи на свій бік коаліцію однодумців. Не мовчить.
