Пам'ятаю, як ми бігли від вибухів. Як літали над будинком російські бомбардувальники. П'ять чи шість одночасно. Пам'ятаю, як від вибухів відкривались двері і здригались стіни. Пам'ятаю, як ми їхали метр, а потім стояли в чергах авто по півгодини на місці. Пам'ятаю, як їхали до західних областей з Харкова п'ять днів (!). Пам'ятаю очі своїх батьків, змушених сидіти в підвалі. Пам'ятаю невизначеність, страх і спустошеність. Пам'ятаю...
А вам, "кримчани", понаїхавші з росії, бажаю бумерангу. Бо переповнений вокзал у Сімферополі та 35 тисяч автівок в черзі на Кримському мосту зараз - це лише пригоди. Це квіточки. Це не те, що через вас пережили ми.
Зрештою, це ж не те, що харківський чи київський вокзали в лютому-березні. І не вокзал у Краматорську, куди влучили ваші ракети. Тому вам нема на що жалітися.
