Абсолютну більшість голосів, яку отримала нова партія французького президента Еммануеля Макрона на виборах до Національних зборів країни, спостерігачі називають «очікуваною». Вони лукавлять. Ще кілька тижнів тому ніхто нічого подібного не очікував.
Навіть коли перемога Макрона на виборах президента Франції здавалася очевидною, ми вказували як головні ризики відсутність у нового голови держави більшості в парламенті, згадували про періоди «співіснування» президента, який представляв одну партію і парламенту, в якому домінували його опоненти.
Кажу «ми» - тому що і сам я вважав відсутність більшості в парламенті головною проблемою Макрона. Я говорив навіть не про запрограмовану поразку на парламентських виборах, а про неможливість для щойно створеної політичної партії здобути перемогу.
Про те, що Макрону неминуче доведеться домовлятися із французькими правими - республіканцями, які здавалися провідною політичною силою країни після фіаско соціалістів.
Нічого цього не сталося. «Макроністи» перемогли з вражаючим відривом від всіх конкурентів. Республіканці, які ще кілька місяців тому розраховували і на перемогу на президентських виборах, і на контроль над парламентом, продовжать бути найбільшою опозиційною партією без можливості вплинути на те, що відбувається в Національних зборах.
Соціалісти майже зникли - в порівнянні з повним контролем над чинним парламентом. У Марін Ле Пен буде депутатський мандат, а у її партії - всього кілька місць в парламенті. Це зовсім не те, про що мріяла подруга Путіна, зовсім не те, на що сподівалися в Кремлі. Це - парламент Макрона.
Але, як не дивно, у Франції багато хто не висловлює особливого захоплення з приводу настільки приголомшливої перемоги. Практична відсутність опозиції новому президенту країни викликає обґрунтовану тривогу.
Чи зможе Макрон бути ефективним президентом, якщо із ним ніхто не буде сперечатися? Чи можна назвати таку владу справжньою демократією? А найголовніше - наскільки єдиними в своїх діях будуть нові депутати, які об'єдналися буквально за кілька місяців? Що їх об'єднує? Спільні погляди або успіх молодого президента?
Розвіяти ці побоювання може тільки сам Еммануель Макрон. Він сповнений рішучості проводити реформи і у Франції, і в Європейському Союзі. Але для реформ в країні потрібна серйозна громадська підтримка - не тільки в парламенті, але і на вулиці.
І ультраліві, і ультраправі тепер намагатимуться взяти реванш саме на вулиці, про це говорять і Ле Пен, і її двійник в лівому таборі, не менше одіозний прихильник Путіна Меланшон. Макрону необхідно буде тепер завоювати не тільки президентський палац, не тільки парламент, але й вулицю.
А для реформ в Європейському Союзі потрібна підтримка Німеччини. Канцлер Ангела Меркель прихильна до нового президента Франції. Але після парламентських виборів в Німеччині Макрону потрібно буде завоювати ще й прихильність німецького міністра фінансів.
Всі ці завдання простими не назвеш. Але Макрон вже показав, що вміє дивувати. І вміє не прогинатися - ані перед Трампом, ані перед Путіним. Його успіх буде успіхом Франції. Його успіх буде успіхом сильної Європи. І його успіх буде нашим спільним успіхом - тому що сильна, не готова плазувати перед Кремлем Європа - це гарантія майбутнього України. Отже, нехай Макрон дивує нас і далі.
