Він відкинув в сторону всі інші стратегії управління країною, передавши їх в руки свого оточення. Слабкого і випадкового.
Оголивши свою Ахіллесову пʼяту для стріл. Внутрішніх і зовнішніх. Всі його сили й воля зосереджені лише на війні.
Помилки й успіхи, поразки та перемоги перетворили його в особливого воєнного лідера нинішньої епохи. Він розуміє, що союзники мінливі, і не всі гарантують свою підтримку у майбутньому.
Одночасно це привело до абсолютної централізації влади в руках глави держави. В умовах відсутності зміни всієї влади через демократичні вибори це створює ризики виникнення в будь-який час важкої кризи. За принципом пружини, яка постійно стискається і не має гальмівних запобіжників.
Тоді вона вибухає великою швидкістю. Війна все ще залишається сильним і ефективним барʼєром для внутрішнього конфлікту. Надовго? Ніхто не знає.
Politico просто написало, що «захоплення влади Зеленським – погано для України». Заміна уряду не схожа на реконструкцію. Перестановка стільців. Все більше українців залишатимуть країну.
Авторитарний спосіб правління. Залежність від вузького кола довірених друзів і радників в Офісі. Вони мають владу, але не підзвітні, не отримують заробітної платні, а деякі були обʼєктами розслідувань.
Частина українців впевнені, що війна вимагає твердої руки й немає часу на демократичні тонкощі. Інші апелюють до Вінстона Черчилля. І хоч за кордоном Зеленського вважають воєнним лідером з левовим серцем, популярність його неухильно падає у власній країні.
Небезпека у відновленні менталітету командно-адміністративного управління, протилежного ліберальній демократії й інноваційності народу.
Це лише один із факторів, який прямо і безпосередньо впливає на консолідацію західних демократій навколо лідерства України у війні проти ядерної Росії.
Проблема в тому, що цю ситуацію, здається, вже неможливо змінити. Зовсім не виключено, що президент Зеленський це розуміє. Він шукає мирну паузу, напевно, і для того, аби перезавантажити всю систему влади.
Польща не дала жодного цента на артилерійські снаряди за чеською ініціативою, до якої долучилося 18 країн. Це 800 тисяч боєприпасів, а якби Варшава допомогла, то й 1,5 млн, це дві третини нових.
Після масштабної критики польської влади, в Україну прискочив міністр Сікорський. Він запропонував Києву міжурядову позику на суму 100 млн євро для закупівлі й ремонту польської техніки у Польщі. Можливо ще й 50 млн євро в цьому році на закупівлю 155 снарядів Чехією.
Польський друг не виключив передачу Україні двох десятків польських МіГ-29, «якщо зорі зійдуться». Тобто, коли американці передадуть їм таку ж кількість F-35. Як і відмовляється надати декілька десятків МіГ-29, які замінює на F-35.
У США на кінець вересня залишився 6,2 млрд доларів для України з пакету Конгресу. І цей список, на жаль, довший, аніж би хотілося.
Зеленський, як ніколи зараз, розуміє, що навіть достатньо ешелоновані системи ППО, якщо вони дивовижно будуть поставлені партнерами, не зупинять російські ракетні атаки. Тим більше, коли північна Корея та Іран розпочали прискорене постачання балістичних ракет Кремлю.
Потрібна відповідь, яка підірвала б можливості Росії наносити абсолютно безпечні удари по Україні ракетами й дронами всіх типів і примусила б її сісти за стіл перемовин хоча б в цій частині. Ввести мораторій на удари по енергетичній і будь-якій цивільній інфраструктурі.
Єдина можливість – надати Україні право бити західними ракетами по глибинах Росії. Це не тільки примус до миру, але й психологічна превенція проти спроби використати ядерну зброю. Тому, страх Вашингтону, що це може привести до ескалації, може виявитись помилковим.
Російська пропаганда заспокоює адептів у війни, що подібне рішення є лише спробою психологічно вплинути на Росію.
І хоч Путін вчергове погрожує прийняти якесь рішення проти цього, Пєсков вніс ясність: «Сама спецоперація – вже відповідь на можливі удари західною зброєю в глибину території Росії, тому ніяких відповідей і не потрібно».
