«Прагматичні домовленості — понад принципами», — саме такою філософією в зовнішній політиці послуговувався найвідоміший дипломат століття Генрі Кіссінджер, який помер у свої 100 років. Якщо «прагматичні» замінити на коректніше слово - «цинічні», то читач все зрозуміє про realpolitik та її вірного послідовника.
Додам, що дві з трьох зон міжнародної напруги на планеті (у тому числі й — війна проти України), запрограмовані саме з його подачі.
Кіссінджер був ідеологом «здачі» Тайваню в обмін на поліпшення взаємин США із маоїстським Китаєм.
Президент Ніксон настільки довіряв Генрі, своєму радникові з національної безпеки, що відмовився від системи запобіжників і призначив його одразу ще на одну посаду — керівника Держдепу. Відтак Кіссінджер «присів» президентові одразу на обидві півкулі головного мозку, і той не мав альтернативної точки зору.
В пошуках зближення керівник Держдепу подружився з китайськими лідерами, таємно відвідував Пекін і знайшов, як підкупити володарів Піднебесної.
У лютому 1972 року Ніксон офіційно побував у КНР, уклав дипломатичні взаємини з Пекіном і… визнав Тайвань де-юре частиною Китайської республіки: нагадаю, що на Тайвані перебував у вигнанні національний уряд Чай Кайши, програвши громадянську війну китайським комуністам під керівництвом Мао.
Що зараз відбувається довкола Тайваню, - ми всі добре знаємо.
Аналогічно Кіссінджер «задовольняв» і кремлівського ведмедя: у 70-х він багато разів був у Москві, возив туди Ніксона, любив полювання з Брежнєвим, і підігрував радянським, а потім і російським інтересам.
Кіссінджер неодноразово зустрічався також і з ботоксним фюрером, в останнє — у 2016 році. Він не бачив у ньому загрози й рекомендував до застосування свою улюблену realpolitik: зокрема, поважати імперські комплекси та не приймати Україну в НАТО. По суті, його рекомендації лягли в основу антиукраїнської філософії канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка по-кіссінджерівськи старанно задовольняла отого кремлівського ведмедя.
У травні 2022 року Кіссінджер порадив Україні віддати частину своєї території Росії, щоб покласти край війні. Через місяць він змінив свою точку зору на протилежну, а в серпні того ж року визнав свої помилки, заявивши, що до України слід ставитись як до країни НАТО. Але на той час впливовість його голосу була вже надто кволою.
Класична ідеологія realpolitik від Кіссінджера передбачала швидкий і яскравий результат «тут і зараз», вона приділяла дуже мало уваги ідеології та правам людини. Тому лідер пост-совєтської Московії хотів тих самих лаврів і політичних ласк, які були у генсеків ЦК КПРС, і саме про це говорив у своїй знаменитій промові на мюнхенській конференції з безпеки навесні 2007 року: тоді він згадував і однополярний світ, і розширення НАТО на Схід і т.д. І кіссінджери різного рівня йому навіть підіграли…
Наскільки контроверсійним політиком був Кіссінджер говорить його нобелівська премія миру. Він її отримав разом з лідером Північного Вʼєтнаму за припинення війни з Вʼєтнамом Південним (підтримуваним на той час США). Як тільки американці вивели війська з країни, влада північної території окупувала південні землі. Ця нобелівська премія вважається найсуперечливішою за весь час існування. Зрештою, такою ж можна назвати і дипломатію Кіссінджера.
Епоха Кіссінджера минає, як і час його послідовників в особі Меркель, Саркозі, Олланда і т.д. Минає значно пізніше, ніж у нас був шанс безкровно стати членом Альянсу. Але краще вона мине сьогодні, ніж триватиме й далі, підживлюючи кремлівського фюрера марними очікуваннями.
