20 років тому я працював на каналі Інтер. Був сценаристом і режисером програми НЛО з Олексієм Гончаренком.
Хто пам'ятає той формат: ми запрошували у гості відомих діячів українського та російського шоубізнесу, гримували їх, перевдягали в різних казкових та історичних персонажів, а телеглядачі мали вгадати - хто ховається за маскою.
Тоді через мої руки пройшли усі - від молодої ще Ані Лорак, Олега Скрипки, Поплавського, Мозгового і Віктора Павліка, аж до Кіркорова, Моїсеєва, Ніколаєва і, страшно сказати, Лії Ахєджакової.
Але найбільше запам'ятався Шура (наголос на 'а'). Він прийшов вгашений коксом, і ми дві години не могли його чи то витягти з туалету, чи то всадити в гримувальне крісло, чи завести у студію в образі Кощея. Але коли нарешті завели, у нього 'закінчилось паливо' і він заснув просто в кадрі.
Так от, разів із сто під час цих 'перегонів' він повторив фразу: 'Панти дорожє дєнєг', яку я чув майже від усіх російських артистів в різних інтерпретаціях.
'Понти' (тобто намагання здаватися кращим, багатшим, успішнішим, набивати собі вагу, вводити всіх у оману щодо власної 'крутості', з метою отримання дивідентів у вигляді грошей, публічної уваги, статусу, тощо.., тобто постійне побутове шахрайство - є базовою складовою російської людини, та й русифікованих українців теж, які з лету хапають цю зверхню, пихату 'ма-а-асковскую манєрочку' спілкування з оточуючими. Всі українські артисти, що працюють в Росії отруєні цією гидотою, що є однією іх базових духовних скрєп 'руськаго міра': 'нє наєбьош - нє прожівьош'.
Ну і зараз вже візьму верхнє 'ля' власного самолюбованія). У 1999му році я зіграв Хлєстакова на сцені театру ім. Лесі Українки, ставши лауреатом 'Київської пекторалі' (серед свого покоління актор я був досить непоганий)). Але оскільки в Національному Академічному театрі російської драми я отримував на місяць десь доларів 50, то й подався на телебачення де платили учетверо більше ( молодіжне споживацтво, , родина, діти, бажання придбати власне житло, автівку, тощо..)
Так це я до чого?
Гоголівський 'Ревізор', як раз про російські ПОНТИ, які виявляються 'дорожчими за гроші'.
Російське телебачення, бізнес, шоу-бізнес, росіяни-туристи, рекламісти, коучі, прості алкаші, відомі інстаграмші та верхівка держави - це суцільні понти, тобто намагання 'здаватися' а не 'бути'.
'Моє завдання витягти чорта на світло, аби посміятися над ним, - свого часу зауважив Микола Васильович, - бо чорт найбільше боїться бути виставленим на посміховисько, хоч сам і намагається обзубоскалити усі божествені чесноти' (напрошується аналогія з нинішньою українською владою))
Тому смійтеся панове, над російськіми чортами, ну й малоросійським не давайте спуску.
Бо знову розвелося - непочатий край роботи.
А хто казав що буде легко? Легко тільки вниз, під ухил, разом із телесеріалом 'Свати'.
А вгору - то не для всіх. Тільки для найсильніших і найвитриваліших, яких завжди меншість!
Якісна меншість - я люблю тебе!!!
А більшість - йде до дідька із своїми понтами)))
Алілуйя!
СЛАВА ЯКІСНІЙ МЕНШОСТІ!!
