Тому, виникне головне питання про президента країни, як лідера, про його здатність до нових рішень і нової стратегії війни й національної безпеки в сенсі існування української держави, її суб'єктності, територіальної цілісності та місця в геополітичній матриці.
Президент Зеленський зосередився лише на мирній ініціативі Трампа, яка дозволить отримати навіть тимчасову передишку для проведення виборів.
Якщо Путіну запропонують щось надзвичайне, проти чого у нього не буде аргументів. Місяць, Мадагаскар, 50 років гарантії на неприйняття в НАТО країн пострадянського простору і ще що-небудь, де наша фантазія з Дональдом Трампом змагатись не може.
Притому, що легітимність президента тримається не на тлумаченні закону про воєнний стан його радниками, а на досить високій, і ще непорушній, довірі українського суспільства і не готовності його до зміни глави держави.
Але ця ситуація ніколи не може бути надійною і зажди є непередбачуваною. Здається, Володимир Олександрович готовий до перемін. Нещодавно він заявив, що мріє в майбутньому повернутися до акторської професії.
Війна завжди повʼязана із більшою частиною не успіхів, провалів і лише однією перемогою. Ми всі вчимося у помилок. Але одночасно ми віримо, що переможемо.
Новий рік прийшов. З ним і Надія та Віра, що ми всі – український народ. Влада, суспільство, президент Зеленський, главком Сирський, солдати, сержанти та офіцери, які невтомно бʼються вже три роки із російською ордою – є одним нероздільним організмом. Нацією, силою, яку подолати неможливо, якщо ми перестанемо вірити, розколемося, розійдемося по українських хуторах і почнемо внутрішнє протиборство.
Треба зберегти те, що є. Не допустити погіршення, знайти симетричні й несиметричні способи відновлення міці та сили ЗСУ та впертої єдності українців.
В полі нашого зору все більш контурно постає тема перезавантаження політичної влади в Україні через вибори. Проблема в обороні країни, управлінні війною і її завершення. Більшість українців готові до її ще тривалого продовження. Та вони стомляться все більше і більше.
Їх рішучість тане, як льодовики у Гренландії. І не тому, що Путін наступає, а ми відступаємо. Від неспроможності щось змінити. Як в організації збройних сил та зміні воєнної стратегії на більш рішучу та інноваційну, так і всередині нації, яку бʼють електричним струмом безкінечні корупційні оборудки з оточення глави держави, некомпетентність і неадекватність запитам українців дій чиновників, які контролюються Офісом президента.
Павутина. Міцна і багатошарова. Вибратись з нею не зміг жоден з попередніх президентів України. Але в них не було такої безпрецедентної підтримки 50 країн західної демократії. Вони несуть. Майже 2/3 всіх витрат на війну, економічну підтримку держави та народу.
В Зеленського є потенціал на цей шлях, але його оточення поволі сховало його як голку Кощія в броньованій капсулі. Виховавши в ньому вищу лідерську самопереконаність, самовпевненість, впертість і непоступливість.
В інтервʼю Алексу Фрідману президент Зеленський гордиться цим. Отже, вибори. Навіть якщо всі будуть проти, уникнути їх не вдасться.
Ще в листопаді Economist несподівано вийшов з великим прогнозом про «ранішу дату виборів», яка обговорюється в Києві. 25 травня 25 року. Хоч всі скептичні, через питання щодо організації та легітимності виборів.
Конкуренти Володимира Зеленського прагнуть виборів, але «бояться говорити про це публічно, побоюючись жорсткої реакції Офісу Президента».
