11 грудня 2020 р. Дніпровський апеляційний суд залишив без змін вирок генералу Віктору Назарову. Генерала зробили винним в загибелі військово-транспортного ІЛ-76 і 49 десантників та членів екіпажу в Луганському аеропорту у ніч з 13 на 14 червня 2014 р. Мовляв – генерал знав про можливі загрози, але відправив літак з десантниками в ЛАП. Це – правда. Так – було. Тільки бажано було б до цієї правди, додати ще й іншу правду, яку під час суду, схоже, чути просто не схотіли.
Правда перша. Вироку Дніпровського апеляційного суду мусять стоячи аплодувати весь російський Генштаб. Генерал Назаров – це начальник штабу АТО протягом всієї літньої кампанії 2014 р. Під час ПЕРШОЇ переможної операції регулярної української армії від 1919 р. починаючи, контингентом ЗСУ командували два генерали. Це генерал Віктор Муженко і генерал Віктор Назаров. По-факту на плечах цих двох генералів виїхали бойові дії літа 2014 р. Хай так – не ідеально виїхали. Я не знаю інших генералів, які в таких умова показали б клас. Наприклад зимою 1918 р. (Крути) таких генералів у України не знайшлося.
Правда друга. Що сталося в Луганському аеропорту? Я вважаю – там намагалися накопичити сили, з метою зайняти периметр, який дозволив би безпечно приймати вантажі з літаків. На це вказує наприклад, факт, що обороною ЛАП командував офіцер-розвідник 1-ї танкової бригади – залогою, де більшість становили десантники. Лихо в тому що Москва, схоже, розгадала задум українського командування. І зосередила увагу на ЛАП.
Правда третя. А чим була можливість НЕ летіти? Цитую очевидців подій. Полковник Мимриков: «Інакше було ніяк. У хлопців і продукти харчування і боєкомплект уже закінчувалися. Треба було так само виконувати цю задачу, от у чому суть». Він же: «Кращім засобом забезпечити безпеку польотів було відмовитися від них».
Правда четверта. Літаків було три. Сідали «по-афганськи» - тобто падали вниз, біля землі виходили з піке і сідали на смугу. Перший борт – полковника Мимрикова, успішно приземлився. А от другий борт – полковника Бєлого, був атакований ПЗРК «Ігла» і ЗУ. Він загинув. Третій борт повернувся на базу. ІЛ-76 полковника Мимрикова 21 червня злетів і повернувся до своїх. Терористи зруйнувати злітну смугу артилерією – більше літаки у ЛАП не сідали. До трагічного польоту 25-та бригада ВТА здійснила в ЛАП 26 посадок. І ще. Літаками ВТА в травні 2014 були перекинуті в Маріуполь бійці батальйону «Азов» - вони звільнили місто. Літаками ВТА в Донецький аеропорт були перекинуті війська, які тримали оборону протягом всього літа.
Правда п’ята. Звинувачення генералу Назарову оголосили у листопаді 2014 р. В той самий час ім’я Назарова УЖЕ паплюжила демократична українська преса та ЗМІ цілком певних олігархів. У суспільстві послідовно сформували думку – у загибелі десантників винна не Москва, а український генерал.
Правда шоста. Адвокат Погосян від самого початку висунув проти генерала Назарова позови по півмільйона гривень на кожного загиблого. За таких умови справа стала нечувано прибутковою. Рішення приймав суд в провінційному Павлограді, де суддя Самоткан, явно побоялася іти проти «громадської думки».
Правда сьома. Справа генерала Назарова аукнулася вже під час оборони Дебальцева – вже там генерали всіх рівнів відмовлялися застосовувати проти російських танків артилерію і Гради, посилаючись на Мінські угоди. Причина – як раз справа проти генерала Назарова. Відповідальність нас себе знову взяли два генерали – Муженко і той таки Назаров.
Правда восьма. Група колишніх послів США в Україні і військових експертів США щойно звернулися до керівництва України з відкритим листом де застерегли від практики судити генералів за військові рішення цивільним судом. Вони зазначили, що жодна західна держава не дозволила б щоби з їхніми командирами поводилися б як з генералом Назаровим.
Висновків не буде. Думаю, перелічених фактів – досить. А їх насправді – набагато більше.
