Бореться за Трампа, Рютте і європейську підтримку. Його план перемоги був розрахований виключно на мобілізацію Заходу. Найперше США.
Він не справив на них жодного враження. Навпаки. Послужив поштовхом для заяв, що в України немає шансів на воєнну перемогу. Потрібен мир. Через силу. Україна, яка провела практично всі бойові дії у 24 році, такої сили немає. Вона є в Заходу. І достатня для придушення Кремля.
Не воєнна, бо союзники не ризикнуть її використати проти ядерної Росії з неясним рівнем соціопатії її правителя. Він, запустивши «Орєшнік», погрожує в будь-який час вдарити ним не лише по центрах прийняття рішень, але й, у випадку чого, по деяких особливо не любимих європейських столицях. Типа Варшави й Лондону. А Таллінн легко захопити.
Блеф? А якщо ні? Тому всі чекають Трампа. Його обіцянки закінчити війну в стилі барона Мюнхгаузена (памʼятаєте ультиматум Британії щодо США) почати мирні переговори з «другом Володимиром» і вчинити з ним якусь угоду. Не в інтересах України.
Але для спокою світу і Великої Америки. Щоб ніхто не дорікав йому змовою із воєнним агресором, а-ля Гітлером, формалізованим воєнним злочинцем, він купить американцям Гренландію, Панамський канал і перетворить Канаду з Мексикою в американські штати-губернії. Якщо ті не згодяться, він накладе на них непосильні «тарифні штрафи».
Пєсков, Лавров, Путін одразу заявили:
✔️готові до переговорів, але ініціатива має йти від Трампа, бо це все почали «піндоси»;
✔️ніякого перемирʼя ніколи не буде, бо тоді Україна озброїться, що протилежно нашим стратегічним задумам;
✔️мир можливий, якщо американці гарантують, що цілі «СВО» будуть повністю досягнуті;
✔️мирна угода може бути лише в розвитку парафованих Арахамією Стамбульських угод, де Україна стає постійно позаблоковою, без'ядерною, демілітаризованою і глибоко денацифікованою;
✔️при умові твердих гарантій Росії, що є чим завгодно, якщо не вважати це типовим божевіллям.
Скоріш за все, в очікуванні глобального прориву Трампа у завершенні війни Росії з Україною, президент Зеленський взяв певну паузу з огляду на необхідність серйозного, глибокого і відчайдушного перезавантаження сценарію визвольної антиросійської війни.
Воєнної команди, здатної як Генштаб Залужного тримати власну лінію в обороні, у нього немає. Як і немає стратегії зрозумілої воєнної політики, зважаючи на компетенцію й особисті можливості діючого міністра оборони, який, в кращому випадку, перетворив міністерство у слабку бюрократичну структуру.
Жодних знаків, що Путін готовий до компромісів, а Трамп не менш схильний до рішучості, немає. Їх навіть важко придумати, включивши фантазію і поради жриць Лисої гори, як це час од часу роблять деякі українські журналісти. Наприклад, що Путін прилетить до Трампа в Мар-а-Лаго і вони про все домовляться.
Ситуацію ускладнюють глибокі кризові тріщини навколо цих двох особистостей. Росія Путіна прискорено падає в цивілізаційну яму, з якої все важче і важче виходити.
Стратегічна поразка в Сирії, підтримка двох фанатичних диктатур Ірану і Північної Кореї й сприяння їх ядерним амбіціям знищення російськими ракетами азербайджанського пасажирського літака з людьми на борту, зменшення закупок нафти Індією, відмова китайських банків від транзакцій навіть з юанями, диверсії у Балтійському морі й шпигування за базами НАТО і ще багато чого – поволі закривають російського правителя у великій консервній банці. І в ній буде все менше кисню для підтримки дихання великої держави.