В Бєлгороді чомусь регулярно взриваються то підстанції, то склади, то залізничні колії. Коли вони півроку дивилися в наш бік, знали і чули про наше пекло - життя їх ні в якому разі не нагадувало наше. Ні блекаутів, ні коврових бомбардувань, ні смертей. Але дивна "нація", вбивши тисячі людей, задає таке ж дивне питання: "а нам за что???!!!"
Пропагандисти з піною у рота кричать: "атадвінуть граніцу на 200 км!!!! Стєрєть с ліца зємлі!!!.."
А нічого не виходить.
Росія сьогодні нагадує свій померлий флагман, який дав свій останній залп, чи передостанній, і почав опускатися на дно. З дна ще можна пускати пузирі, але це буде агонією. Судорогою на фоні щасливих криків українських військових, підбивших ракету чи іранський мопед: "Є-є-є-є!!! Збив!!!" Захисників, які вирвались з пекла, але зі злістю рвуться туди ж. "Азову", який має плани повернутися в Маріуполь. Військових бригад, які хазяйновито поповнюють свої склади трофеями. Волонтерів, які приросли до своєї роботи, як би тяжко не було. Жаги до помсти всього українського народу, який розбив усі шаблони та хибні очікування - а як же нас ганьбили ті ж росіяни, або угорці, або...
- "нєдострана",
- "окраіна",
- "сало... ",
- "шаровары",
- "сырьєвой прідаток",
- "внєшнєє управлєніє",
- "ошибка Хрущева",
- "результат работы Лєніна"...
Роздавали свої паспорти з обох боків нашої території. Розповідали світу, що нас майже не існує, це "русскіє, которыє заблуділісь". Все, що хорошого в Союзі було - це росіяни молодці. Все, що було в Союзі поганого - то українці недопрацювали.
Ще зовсім недавно випускники московських військових інститутів з Білорусі та Росії збирались за столом разом і під чарочку сміялися над нашою Армією. Над її рештками, над нашими літаками в обмін на газ, над нашою довірливістю.
Але як же це було недавно і водночас давно, бо ми зараз проживаємо день як за десять, семимильними кроками наздоганяючи та переганяючи вчорашніх пихатих сусідів. А коли перегнали, то побачили їх зовсім іншими. Такими, які викликають огиду і подекуди сміх.
Ще раз зі святами!
