Скажу і я. Але в дещо іншому ракурсі.
Це дуже легко нести хуйню на піку власної популярності. Нічим не заслуженої популярності, бо "не втік" - не та заслуга, яка може зрівнятися з заслугою людей, яким довелось власними грудьми захищати твоє "проєбали".
Словом, легко нести хуйню на піку популярності - тоді тобі всі вибачають - ігнорують і виправдовують всі зашквари.
Тоді, за спинами непритомних, навіть можна втюхати їм геноцид в Стамбулі.
Але коли ти пальчиками ніжок щупаєш електоральне днішко і тримається це все на секті їбанутих (навіть не твоїх сектантів, а радше хейтерів опонента) - то це таке собі задоволення. Сумнівне.
Тоді слова сприймаються інакше.
І навіть політичні шахраї, яких ти прив'язав їх злочинами, змушені поводитись інакше. Бо ти то канешно маладєц, але нємножко їбанутий, порушуєш домовленості на раз і тонути їм з тобою не хочеться. То ж двохстульний план Бєє, в них мусить бути. Поки що двохстульний.
Так от. Висер про громадянство є максимально персональний і образливий. Я далекий від думки про суспільну пам'ять, але це будуть пам'ятати. Довго і зловісно.
І це не в контексті виборів.
І не в контексті повернення всіх заробітчан додому, а в тому контексті що це образило всі категорії населення. Буквально всі.
І тих, що проливають кров.
І тих, хто перепливають Тису і кричать "Так, відпусти!"
І тих, хто залишився і їбашить, не розуміючи якого хуя вони кудись мають їхати зі своєї землі.
І тих, хто хотів би повернутися, а їм кажуть - залишайся. Сцарь не пуща.
І тим, хто не планує повертатися (у більшості випадків - бо нема куди), то - це похорони їхніх глибоких надій.
І навіть тим, хто не хоче повертатися бо влаштувався і йому пох на Україну бо "Думаєш, так легко то громадянство отримати??"
Єдине кому це підійшло - власне "я".
Отак, через несподівані пріходи, комплекси і порівняння себе з іншою людиною й бажання заперечити реальність у цьому порівнянні, чувак почав воювати з усім суспільством.
Буде гірше.
