У давньому американському фільмі, початкуюча журналістка у виконанні Мішель Пфайфер, аби отримати роботу в телекомпанії мала виконати відповідадьне завдання керівника -поставити кілька скандальних компрометуючих запитань одному нелюбимому цим каналом політику." Звичайно, інструктували її, він на них не відповість, " але відмова відповідати - це вже сюжет".
Журналістка виконала програму на максимум, вона довела політика до того, що він не зміг змовчати й досить брутально відповів.
Сюжет змонтували гарним чином, встик
додали розчепірену руку охоронця, який намагається затулити об'єктив, і... різнокольорові повітряні кульки." Я люблю в таких випадках підмонтовувати кульки", - казав навчитель молодої журналістки. Сюжет вийшов - супер...
Зізнаюся, у своїй журналістській минувшині я такий прийом застосовував.
Журналістикою це можна було назвати з великою натяжкою, бо завдання - отримати якусь цінну для читача інформацію у відповідь на запитання не стояло. Головне було натякнути, що політику є що приховувати.
І така провокація завжди спрацьовувала відмінно.
Головне було - поставити запитання так, щоб на нього не можна було дати однозначну відповідь.
Найбільш відоме з таких запитань: " Ви вже припинили пити коньяк щоранку - так чи ні?"
Саме так і були побудовані запитання до Зеленського, прочитані з папірця журналісткою 5 каналу.
Це була провокація, яка так само має мало спільного з журналістикою. І організатори її були готові розкрутити скандал, що вони успішно й зробили.
Але саме так наша журналістика й працює. І ми можемо згадати аналогічні, майже один в один запитання до Порошенка, коли він був президентом.
З цим ми розібралися. Тепер про відповіді Зеленського.
Він зробив величезну помилку, що попався на гачок фахівців чорного піару з конкуруючої фірми - почав багатослівно і недолуго виправдовуватися. Цим перетворив усе на дрібні розборки.
І тут треба поставитии жирний мінус команді Зеленського, яка, могла передбачити, що буде таке запитання від опозиційного каналу і не підготувало гідної для президента відповіді.
А мала б.
У моїй журналістській практиці була ситуація, коли новопризначений віцепрем'єр подзвонив автору цих рядків і попрохав визначити 20 найнепрємніших запитань, які можуть поставити політику журналісти, і порадити, як на них має відповісти віцепрем'єр.
Усіх запитань, які ми запропонували, не пам'ятаю. Але перше, в пам'яті відклалося. Звучало воно приблизно так: "Чи не соромно віцепрем'єру, що він не може спілкуватися українською мовою?"
І запропонували йому не виправдовуватися, а сказати , що з сьогоднішнього дня він починає брати уроки української мови і через місяць говоритиме нею на брифінгах.
Що він і зробив.
Іміджмейкери мали б сказати Зеленському, що на провокаційні запитання треба відповідати гранично стисло.
Наприклад, на те, чи не шкодує, що не прислухався до застережнь США і НАТО про початок війни, мав відповісти: "Прислухався. Врахував."
На запитання про Баканова: "якщо винен - відповідатиме".
На претензію про перешкоди роботи опозиційних ЗМІ: " Такі питання вирішуються в суді". І так далі.
Цим би він поламав плани тих, хто запитував.
Я можу порадити команді Зеленського знайти як правильно реагувати й на безліч інших подібних запитань, наприклад на такі ( їх обов'язковл задаватиме опозиція). Чи не соромно йому за смерть Журавля? Чи не соромно йому за те, що тримає біля себе зрадника Єрмака? Чи не шкодує, що грав членом на роялі?
Задля балансу скажу, що й попереднього президента його команда має навчити відповідати на щось подібне.
Чи не соромно йому, що спричинив загибель добровольців під Іловайськом? Чи не відчував сором, примножуючи свої мільярди під час війни? Чи відчуває свою відповідальність за участь у підготовці здочинних Мінських угод? Чи не соромно йому ходити в чужих броніках і м'ятих брюках?..
Усі ці запитання є так само некоректними. Але свобода слова вона така...
