Це сталося 2 жовтня 1980 року. У США був розпал передвиборчої кампанії, у якій президент США Джиммі Картер протистояв амбітному кандидату республіканців Рональду Рейгану. Під час однієї з зупинок Картера у місті Дейтон у штаті Огайо, учні шкіл змогли поставити президенту питання.
"Були передбачення, що (обраний. - Ред.) кожні 20 років або у роки виборів, що закінчуються на нуль, президент помирає на посаді. Вас це непокоїть?" - запитав один з учнів.
"Я бачив ці передбачення. Навіть якби я знав, що помру на посаді, якщо буду президентом, я б все одно змагався за цю посаду, тому що я думаю, що це найбільш дивовижна, сповнена викликів і важлива посада у всьому вільному світі", - відповів президент США.
Про що вони розмовляли?
"Прокляття президентів", "прокляття нульового року", "прокляття Текумсе", "прокляття Тіппекану". Все це назви "легенди" про те, що президент США, обраний у рік, який закінчується на нуль, помре або буде вбитий на посаді.
На момент, коли школяр у Дейтоні поставив питання Картеру, ця легенда саме набувала популярності у США.
Адже на той момент з семи президентів, яких обирали на посаду у "нульовий рік" з 1840 року, жоден не зміг дожити до кінця своїх повноважень, а вбивство одного з них - президента Кеннеді - шокувало країну.
Звідки ж взялася ця легенда, чому деякі американці повірили в неї, а історики вважають вигадкою?
Текумсе і "Пророк"
Ця історія почалася наприкінці XVIII cторіччя, коли білі американці здійснювали експансію на землі індіанських племен на території сучасних штатів Огайо та Індіана.
Після програної битви у 1795 році індіанські лідери мусили підписати договір, згідно з яким низка земель у цьому регіоні відійшла США. На них виникла територія Індіана, губернатором якої 1800 року став майбутній президент США Вільям Гаррісон.
Серед вождів, які відмовилися підписати той договір, був один з лідерів племені шауні Текумсе. Він мріяв створити незалежну територію індіанських племен.
Текумсе звернувся до вождів інших племен, аби вони припинили продавати колоністам землі, які, на його думку, належали всім індіанцям, а не конкретному племені.
Брата Текумсе, Тенскватаву, назвали "Пророком" після того, як він передбачив сонячне затемнення у 1806 році і пообіцяв перемогу надприродних сил над білими завойовниками. Він закликав індіанців єднатися, відмовлятися від товарів, одягу та алкоголю колоністів, зберігати власну віру. Тенскватава став релігійним лідером, до якого йшли тисячі людей, і влаштував переслідування вождів, які співпрацювали з владою США.
Брати заснували "Місто пророка", де зібралися тисячі їхніх послідовників, і створили конфедерацію племен, які не бажали віддавати землі предків колоністам.
Текумсе марно намагався переконати губернатора Гаррісона розірвати договори про купівлю земель у вождів, які він вважав несправедливими. Війна була неминучою.
"Нехай загинуть білі. Вони захопили наші землі, розбестили наших жінок, розтоптали прах наших мерців. Кривавим шляхом треба гнати їх назад - туди, звідки вони прийшли", - заявив він своїм воїнам у 1811 році.
Того ж року, скориставшись відсутністю Текумсе, Гаррісон вирушив у похід на "місто Пророка". "Пророк" Тенксватава, який керував індіанцями і обіцяв їм легку перемогу, програв американцям битву біля річки Тіппекану. Індіанці залишили "місто Пророка", і американські війська знищили його.
Ця поразка деморалізувала індіанців, а Тенксватава втратив їхню довіру і вирушив у вигнання. За Гаррісоном закріпилося прізвисько "Тіппекану" на честь перемоги у битві.
Втім, Текумсе зберіг своїх послідовників і продовжив боротьбу проти американців. Коли 1812 року США оголосили війну Британії і почали наступ на Канаду, Текумсе воював на боці британських військ.
Текумсе вбили у 1813 році у битві проти війська Гаррісона біля річки Темз на території сучасної Канади. Конфедерація племен, яку він збирав, перестала існувати.
Сучасники оспівували Текумсе у романах та віршах. Для тогочасних американців він був благородним ворогом, взірцем відваги та гуманності, людиною кодексу честі, яка не дозволяла розправ над полоненими. Для канадців він взагалі став одним з національних героїв.
"Справді, як лицаря з казки, Текумсе називали "шляхетним" у незліченних описах його життя. Його зусилля на користь об'єднання, захисту та покращення життя його народу нагадували багатьом його шанувальникам діяльність короля Артура", - писала історикиня Емі Стерджес у книжці "Текумсе".
Вже у ХХ сторіччі бульварна преса активно почала поширювати легенду, про те, що нібито Тенксватава після загибелі брата передбачив, що Гаррісон стане президентом США і наклав на нього прокляття, згідно з яким кожен президент США, обраний у рік, що закінчується на нуль, помре на посаді.
Насправді неочікувана смерть кількох президентів передувала появі цієї легенди. Вона виявилася найбільш "романтичною" на тлі тих чуток та теорій змови, які з'являлися після смерті на посаді кожного з них. Ми розповімо, як так сталося.
АВТОР ФОТО,UNIVERSAL HISTORY ARCHIVE/GETTY IMAGES Загибель Текумсе у битві на річці Темз
Невидимий ворог
Після перемоги над індіанцями Вільям Гаррісон довгий час був конгресменом та сенатором від штату Огайо. У 1840 році, тобто у "нульовому році", він переміг на президентських виборах, використавши лаври переможця над Текумсе та його Конфедерацією.
АВТОР ФОТО,SMITH COLLECTION/GADO/GETTY IMAGES
На той момент 68-річний Гаррісон був найстарішим президентом США в історії, і деякі газети відкрито називали його дідусем. Це не був той геройський образ, який бажав бачити сам президент.
4 березня 1841 року на інавгурації він виступив з промовою, яка тривала майже 2 години і залишається найдовшою інавгураційною промовою в історії США. Було холодно, але президент не вдягнув пальто та капелюх, аби продемонструвати міцне здоров'я. І застудився.
Наступні кілька тижнів роботи були напруженими. Перевтома і чергова застуда звалили Гаррісона в ліжко наприкінці березня. 4 квітня 1841 року він став першим американським президентом, який помер на посаді.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Довгий час причину смерті Гаррісона визначали за діагнозом його лікаря Томаса Міллера: "пневмонія нижньої частини правої легені" і пов'язували з довгою інавгураційною промовою.
Проте в 2014 році письменниця Джейн Макг'ю та доктор Філіп Маковяк зі Школи медицини Університету Меріленда заперечили цей діагноз у статті в New York Times. Вони навели низку доказів, що президент помер від септичного шоку через черевний тиф або паратиф, який був наслідком потрапляння стічних вод у джерело водопостачання Білого дому.
На той час у Вашингтоні ще не було каналізації, а болото, яке утворили стічні води, було за сім кварталів від нього. На думку авторів статті, використання лікарем опію та низки токсичних ліків лише погіршило стан Гаррісона.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Гаррісон був на посаді найменше за усіх президентів в історії США - лише 30 днів.
Політичні вбивства: Лінкольн, Гарфілд, МакКінлі
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
У наступні 60 років після смерті Гаррісона в США вбили трьох президентів - і вони теж були обрані у "нульові роки".
Подією, яка змінила історію країни, була Громадянська війна 1861-1865 років між південними штатами, які бажали зберегти рабовласництво і об'єдналися у Конфедерацію, та північними штатами, які підтримували чинного президента Авраама Лінкольна, супротивника рабовласництва. Війна тривала понад 4 роки і забрала до мільйона життів.
У квітні 1865 року Конфедерація капітулювала, але президент Лінкольн не встиг натішитися перемогою - 14 квітня 1865 року він став жертвою замаху.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Вбивцею Лінкольна був 26-річний актор Джон Вілкс Бут.
Він був успішним і багатим актором, яким захоплювалися.
Окрім театру та бізнесу його цікавила політика. Він був присутнім на страті борця проти рабства Джона Брауна, виступав проти примусу південних штатів покінчити з рабовласництвом, а під час громадянської війни став палким фанатом Півдня.
Напередодні 1864 року в Бута виникла ідея викрасти президента Лінкольна і переправити його на територію Конфедерації, аби обміняти на полонених солдат і дезорганізувати уряд. Він зустрічався з агентами південних штатів і створив групу, яка мала взяти участь у викраденні, проте реалізувати цей намір не встигли.
Після капітуляції армії Конфедерації у квітні 1865 року Бут вирішив особисто вбити президента. Лінкольн разом з першою леді планував відвідати виставу у театрі Форда, і з ним мав бути генерал Грант, командувач армії Півночі, з дружиною. Для учасників змови це була чудова можливість. Проте незадовго до вистави Грант відмовився - його дружина була у поганих стосунках з першою леді.
АВТОР ФОТО,UNIVERSAL HISTORY ARCHIVE/GETTY IMAGES
Замах стався у ложі театру. Буту пощастило, що Лінкольн напередодні відправив свого друга і особистого охоронця Ворда Леймона в інше місто, а поліцейський, який мав охороняти вхід до ложі, де перебували президент та перша леді, пішов пиячити до таверни. Бут знав напам'ять п'єсу, яка йшла в театрі, тож дочекався кумедного моменту в ній, коли весь зал реготав, увірвався до ложі і вистрілив президенту США ззаду в голову.
Потім він вдарив ножем майора Генрі Ретбоуна, який був з нареченою у ложі з Лінкольном та першою леді, та стрибнув на сцену зі словами "Це помста за Південь" і втік з театру. Того ж дня соратники Бута мали вбити віцепрезидента Джонсона та держсекретаря С'юарда, проте учаснику замаху на віцепрезидента забракло нервів і він напився у барі, а держсекретаря врятували його діти.
Вбивцю Лінкольна знайшли в амбарі у штаті Вірджинія через 12 днів після замаху, і сержант армії Бостон Корбет застрелив Бута попри наказ брати живим. Пізніше він казав, що ним в цей момент керувало "провидіння".
Авраам Лінкольн був першим президентом США, який став жертвою замаху.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Те, з якою легкістю одній людині вдалося вбити президента США, народило низку теорій змови про зраду всередині адміністрації Лінкольна. Але про прокляття індіанського вождя тоді не йшлося, сучасники більше вірили в могутніх союзників рабовласників, які вбивали незручних для них президентів.
Цьому сприяла книга нью-йоркського бізнесмена Джона Сміта Дая "Секрети великої змови" (1864), який пов'язував смерть президента Гаррісона на посаді з тим, що він хотів приєднання до США Техасу, тільки якщо там не буде рабства, що суперечило інтересам рабовласників.
У 1881 році жертвою замаху став 20-й президент США Джеймс Гарфілд.
Гарфілд, як і Лінкольн, був членом Республіканської партії і переконаним супротивником рабовласництва.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Його біографія певною мірою нагадує втілення американської мрії. Хлопець з бідної родини зростав без батька, і те презирство, яке до нього виявляли однолітки, мотивувало його старанно навчатися. Вже студентом він став викладати в інституті у штаті Огайо (нині Хірам-коледж), а в 26 років став його президентом.
Коли почалася Громадянська війна, він з нуля створив піхотний полк, з яким і вирушив на війну. Гарфілд був представником радикального крила республіканців, жадав страт лідерів південних штатів і конфіскації земель рабовласників.
Після вбивства Лінкольна Гарфілд став одним з провідних лідерів республіканців в Конгресі США, а в 1880 році переміг на президентських виборах, як компромісний кандидат від партії. Реалізувати якісь реформи він не встиг.
"Він не мав ані Секретної служби, ані особистого охоронця. Американці досі вірили, що політичне вбивство - це політична традиція, яку практикували в деспотичних державах, таких як Росія, царя якої розірвало на шматки всього лише кілька місяців тому. Лідер держави, як вважалося, повинен мати можливість вільно ходити серед людей, яким він служить", - пише американський історик Аллан Пескін у книзі "Гарфілд. Біографія".
Гарфілд й сам не намагався якось запобігти замаху.
"Завжди трохи фаталіст, він вважав: "Від політичного вбивства можна вберегти не більше, ніж від смерті від удару блискавки...", - згадує слова президента його біограф.
2 липня 1881 року на залізничному вокзалі у Вашингтоні в президента США вистрілили з револьвера.
Замах вчинив адвокат Чарлз Гіто.
Він був колишнім членом релігійної комуни Онайда, яка практикувала вільний секс і вважала, що друге пришестя Христа вже відбулося, але його просто не помітили. В молодості Гіто мріяв стати президентом США і правителем світу, проте успіху досяг як юрист з вибивання боргів, частину з яких привласнював собі. Згодом він вирішив отримати вагому посаду завдяки підтримці кандидатів в президенти.
"Він міг постійно чепуритися перед дзеркалом, запитуючи дружину: "Чи не думаєш, що з мене вийшов би чудовий міністр закордонних справ?", - пише Аллан Пескін.
На шляху до замаху Гіто втратив свій бізнес з вибивання боргів та побував у в'язниці, а потім кілька років проповідував по країні, що друге пришестя вже відбулося.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Під час президентських виборів 1880 року Гіто вирішив докласти зусиль до перемоги Гарфілда, поширюючи сотні копій сповненого лестощів виступу на його користь.
За кілька днів після інавгурації президент, якого штурмували натовпи охочих обійняти посади, прийняв агітатора, який попросив про призначення консулом у Парижі.
Гарфілд, який намагався викорінити корупцію при прийомі на державну службу, передав прохання Гіто до Держдепартаменту, і два місяці йому довелося вештатися перед Білим Домом та Держдепартаментом, очікуючи відповідь, поки держсекретар не гримнув на прохача "ніколи за життя більше не згадувати про посаду консула в Парижі".
Врешті-решт, Гіто вирішив, що Гарфілд став перепоною на його шляху і на тлі конфлікту в Республіканській партії, переконав себе, що президент США загрожує її єдності і майбутньому.
Напередодні замаху він написав: "Трагічна смерть президента була сумною необхідністю, проте вона об'єднає Республіканську партію і врятує Республіку".
Гіто переслідував Гарфілда впродовж місяця. Він позичив 15 доларів, на які придбав револьвер "Бульдог" і вистрілив ззаду в президента, який отримав поранення в спину і плече.
Останні 79 днів життя Гарфілда були сповнені страждань - лікарі намагалися знайти кулю, яка застрягла біля хребта, і використовували для цього інструменти і пальці, які не дезінфікували. В організм потрапила інфекція, почалися гнійні процеси, і у вересні 1881 року Гарфілд помер від сепсису та пневмонії.
АВТОР ФОТО,UNIVERSAL HISTORY ARCHIVE/UNIVERSAL IMAGES GROUP V
На суді Гіто стверджував, що є невинним, оскільки вбивство було волею Бога, а він був його знаряддям. Йому лестила увага преси. У день страти він танцював біля шибениці і потиснув руку кату, після чого прочитав вірш "Я йду до Бога".
Через 20 років після Гарфілда жертвою замаху став 25-й президент США Вільям Мак-Кінлі.
Він став президентом у 1897 році, а в 1900 році його переобрали. Власне з перебування Мак-Кінлі при владі можна казати про початок "американського сторіччя", адже США почали перетворюватися у глобального гравця.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
У 1898 році США завдали поразки Іспанії у війні, встановивши контроль над Філіппінами, Кубою, островами Гуам та Пуерто-Рико.
Всередині США це був період індустріалізації, становлення профспілок, які вимагали скорочення тривалості робочого дня і підвищення зарплат. Серед робітників зростала популярність анархізму та соціалізму, а страйки та демонстрації іноді завершувалися сутичками, загибеллю страйкарів або поліцейських.
Президент Мак-Кінлі був впевнений, що веде країну до процвітання і вважав, що не має ворогів серед американців. Коли 6 вересня 1901 року він прибув на відкриття Панамериканської виставки в Буффало, утворився натовп бажаючих потиснути руку.
Президента охороняли поліцейські і двоє агентів Секретної служби, але виявилося не важко пронести зброю. 28-річний анархіст Леон Чолгош, син мігранта зі Східної Європи, підійшов до президента США впритул, прикривши зброю в руці хусткою та двічі вистрілив, одна з куль потрапила президенту в живіт.
АВТОР ФОТО,MPI/GETTY IMAGES
Лікарі спочатку вважали, що зможуть врятувати президента. Проте, ймовірно в кров потрапила інфекція, в рані у його шлунку накопичився гній, і він помер 14 вересня, на 8-й день після замаху.
Президентом став віцепрезидент Теодор Рузвельт, який заявив "У порівнянні з придушенням анархії, усі інші питання занурюються у нікчемність". Низку відомих американських анархістів арештували, проте їхню причетність до замаху не змогли довести і відпустили.
На замах Чолгоша надихнуло вбивство італійського короля Умберто анархістом Гаетано Бреші у 1900 році. Той помстився королю за нагородження генерала, що віддав наказ розстріляти десятки людей під час протестів у Мілані.
Вбивцю Мак-Кінлі стратили на електричному стільці.
"Я вбив президента, тому що він був ворогом хороших людей - трударів. Я не шкодую про свій злочин", - були останні слова Чолгоша.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Про прокляття індіанського вождя тоді не писали, натомість поповзли чутки про причетність до вбивства віцепрезидента Теодора Рузвельта, який не був однодумцем Мак-Кінлі, але чию кандидатуру президент просував через популярність.
1902 року президенту США вперше надали постійну охорону - двох агентів Секретної служби, яка на той момент була у підпорядкуванні Міністерства фінансів і боролася з підробкою грошей.
Поява історії про прокляття
Наступні два президенти, обрані у "нульовий рік" - Воррен Гардінг (1921-1923) та Франклін Делано Рузвельт (1933-1945) також померли на своїй посаді.
Гардінг відкрив нову еру в історії США - "еру процвітання" з низькими податками для бізнесу. Водночас в його найближчому оточенні процвітала корупція - його міністр внутрішніх справ отримав хабар від нафтомагнатів, а керівник Бюро у справах ветеранів нажився на відкатах та будівництві шпиталів для ветеранів Першої світової війни. Сам же президент був любителем алкоголю, попри "сухий закон", позашлюбних стосунків та покеру в Білому Домі.
Після подорожі на Аляску влітку 1923 року Гардінг, який і раніше мав проблеми зі здоров'ям, захворів і помер. Одразу після смерті преса почала звинувачувати лікарів Гардінга в некомпетентності, а деякі ЗМІ - навіть у змові з метою його вбивства. Перша леді Флоренс Гардінг не дала лікарям дозволу на розтин тіла її чоловіка.
АВТОР ФОТО,LIBRARY OF CONGRESS/CORBIS/VCG VIA GETTY IMAGES
У 1930 році колишній чиновник Департаменту юстиції часів Гардінга Гастон Мінс навіть опублікував книжку "Дивна смерть президента Гардінга", в якій звинуватив першу леді в отруєнні президента. Незабаром цю книгу викрили як суцільну брехню.
"Швидше за все, саме раптовий інфаркт міокарда або серцевий напад поклав край життю Гардінга у віці 58 років, що на два роки більше, ніж середня тривалість життя американського чоловіка в 1923 році (56,1 року)", - зазначав професор історії медицини Мічиганського університету Говард Маркел у статті для PBS.
Смерть Гардінга не оминула увагою преса, якій потрібно було чимось зацікавити аудиторію. Так у 1931 році присвячена дивним фактам та подіям газета Ripley's Believe It or Not! ( "Хочете вірте, хочете ні") вперше поширила історію про прокляття Білого Дому. Видання звернуло увагу на збіг у смерті кількох президентів, обраних у нульовий рік.
У 1945 році на посаді від інсульту помер президент Франклін Делано Рузвельт, і Ripley's Believe It or Not! знову нагадало про "прокляття" у публікації 1948 року.
Вбивство Кеннеді
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Напередодні виборів 1960 року відомий журналіст Ед Котерба написав: "Наступний президент США зіткнеться з моторошним прокляттям, яке вже понад сторіччя нависає над кожним головою виконавчої влади, обраним у рік, що закінчується нулем".
Переможця тих виборів Джона Кеннеді вбили 22 листопада 1963 року у Далласі. Дискусії щодо цього вбивства не вщухають і досі.
Згідно з офіційною версією, вбивство здійснив вбивця-одинак. Втім, згідно з опитуванням Gallup, у 2013 році 61% американців вважали, що вбивство Кеннеді організувала група осіб за попередньою змовою, і лише 30% вірили в офіційну версію.
40% з тих, хто вірив у змову, не змогли чітко відповісти, хто в ній брав участь. Натомість 13% назвали мафію, 13% - представників федерального уряду, 7% - ЦРУ, 5% - Фіделя Кастро, 5% - певні групи противників президента. По 3% отримали Ку-Клукс-клан, СРСР та віцепрезидент Ліндон Джонсон.
Причина такої ситуації - обставини злочину.
АВТОР ФОТО,NATIONAL ARCHIVES - JFK/GETTY IMAGES
Вже у день вбивства затримали підозрюваного - колишнього бійця морської піхоти Лі Харві Освальда, який був прихильником лівих ідей та три роки прожив в СРСР, де працював на заводі у Мінську. У 1962 році Освальд повернувся до США з дружиною-росіянкою, але у рік вбивства намагався отримати кубинську та радянську візу.
Через два дні після затримання Освальда на очах журналістів вбив власник нічного клубу у Далласі Джек Рубі, якого пов'язували з мафією. Вбивство сталося у підвалі поліцейського управління під час переводу до в'язниці. Джек Рубі помер 1967 від раку у тюрмі.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
У 1964 році слідча комісія Воррена постановила, що Освальд вбив президента без спільників.
Чимало американців відразу не повірили у це.
У 1967-1969 роках наробив галасу процес проти бізнесмена Клея Шоу, якого в причетності до вбивства Кеннеді звинуватив окружний прокурор Нового Орлеану Джим Гаррісон. Прокурор вважав, що вбивство Кеннеді організувала група кубинських мігрантів та колишніх або чинних співробітників ЦРУ з ультраправими поглядами.
"Президента Кеннеді вбили з однієї причини: тому що він працював над примиренням з СРСР і Кубою Кастро. Його вбивцями була група фанатиків-антикомуністів, зацікавлених у тому, щоб не дати Кеннеді досягти мирних відносин з комуністичним світом", - заявив він в інтерв'ю Playboy.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
За словами Гаррісона, безпосередньо організували вбивство кубинські імігранти, які вважали, що через політику Кеннеді ніколи не побачать батьківщину.
"Відлига після ракетної кризи в жовтні 1962 року призвела до повної фрустрації їхніх планів щодо звільнення Куби. Вони щиро вірили, що Кеннеді продав їх комуністам", - зазначав прокурор.
"На вищому рівні контролю перебувала низка людей з ультраправими переконаннями...", - стверджував Гаррісон. На його думку, цим людям не подобався пошук компромісів з СРСР, ймовірне виведення військ з В'єтнаму і наміри Кеннеді покінчити з расовою сегрегацією.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
За словами Гаррісона, влітку 1963 року агенти ФБР здійснили рейд на базу підготовки кубинських мігрантів, які хотіли висадитися на Кубі, і вилучили зібрану зброю. Це вирішило долю президента.
Гаррісону не вдалося виграти справу. 1969 року Клея Шоу виправдали і він судився з прокурором до своєї смерті.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
1975 року комісія Рокфеллера не знайшла доказів причетності ЦРУ до вбивства Кеннеді.
Пізніше Гаррісон написав бестселер "По слідах вбивць" і зіграв роль у фільмі Олівера Стоуна "Джон Фіцджеральд Кеннеді. Постріли у Далласі", який значною мірою базувався на його книзі. Фільм мав приголомшливий касовий успіх і отримав два Оскари.
Низка ЗМІ розкритикувала Стоуна за героїзацію Гаррісона, а також відверті натяки на причетність до вбивства віцепрезидента Ліндона Джонсона.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
1992 року Конгрес постановив розсекретити більшість з 5 млн документів щодо вбивства Кеннеді.
Ще 2800 документів розсекретили 2017 року. Зокрема, доповідь директора ФБР Едгара Гувера стверджує, що в керівництві СРСР були шоковані вбивством Кеннеді і побоювалися приходу до влади людини, яка завдасть удару по СРСР або нападе на Кубу.
АВТОР ФОТО,NATIONAL ARCHIVES - JFK/GETTY IMAGES
Джефферсон Морлі, екскореспондент Washington Post, який веде блог JFK Facts ("Факти про Кеннеді) заявив 2017 року у коментарі BBC, що не довіряє офіційній версії.
"Офіційно історія така - був такий хлопець, Освальд, про якого ніхто нічого не знав. Він раптом з'явився нізвідки і застрелив президента. Ця всім відома історія, поза сумнівами, помилкова", - каже він.
Морлі нагадує, що за Освальдом 4 роки стежили агенти ЦРУ.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Іншої думки дотримується доцент Бостонського університету Томас Вален.
"І це не тільки я, а загалом більшість істориків вважають, що він (Освальд. - Ред.) був вбивцею. Питання в тому, чи був він залучений в якусь більш масштабну змову", - зазначає вчений.
"Що робив Освальд в Мехіко за кілька тижнів до вбивства? Чи зустрічався він зі співробітниками радянської і кубинської розвідок? Чи дали вони йому "зелене світло"?" - задається питанням Вален.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
"Причини бажати смерті Кеннеді безумовно були у Фіделя Кастро. Ми, коли я говорю "ми", я маю на увазі уряд США, самі намагалися його (Кастро. - Ред.) вбити", - переконаний вчений.
Рейган, "Таксист" і пристрасть до Джоді Фостер
Напередодні президентських виборів 1980 року, на яких змагалися чинний президент Джиммі Картер та республіканець Рональд Рейган, прокляття "нульового року" стало частиною політичного життя країни завдяки "жовтій пресі".
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Колумніст журналу Parade Ллойд Ширер згадав у своїй статті про боротьбу президента Вільяма Гаррісона, "першої жертви прокляття", з племенами індіанців, і про те, що після поразки у битві один з індіанських вождів нібито прокляв президентів США, обраних у нульовий рік. Так легенда набула сучасного вигляду.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Тієї ж осені президента Джиммі Картера і запитав про прокляття один з учнів школи, де він виступав.
Але 1980 року американці обрали не його, а Рональда Рейгана. Ікона правих, він міг би очікувати замаху з боку ідейних супротивників чи ворожих держав. Що ж, історія вміє дивувати.
АВТОР ФОТО,COLUMBIA PICTURES/FOTOS INTERNATIONAL/GETTY IMAGES
У 1976 році студент з Техасу Джон Хінклі-молодший побачив культовий фільм "Таксист" Мартіна Скорсезе, де головні ролі зіграли Роберт Де Ніро та Джоді Фостер.
У фільмі Де Ніро грає ветерана В'єтнамської війни Тревіса Бікла, який працює таксистом і якого нудить від американських реалій. Він намагається очистити місто від "бруду", скуповує зброю і навіть хоче вбити ненависного кандидата в президенти. Випадково Бікл знайомиться з неповнолітньою сексробітницею, яку грає Джоді Фостер, і намагається врятувати її життя від занепаду. Він розстрілює її сутенера та його подільників. Поранений під час стрілянини, Тревіс Бікл впадає в кому і прокидається героєм на перших шпальтах.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Джон Хінклі-молодший переглядав цей фільм ще 15 разів. Він почав наслідувати героя Бікла - намагався одягатися як він, тренувався стріляти і намагався встановити контакт з Джоді Фостер. Коли та стала студенткою Єльського університету, фанат щонайменше тричі засовував їй під двері любовні листи та вірші. Не отримавши відповіді, він вирішив вбити президента США, бо вважав, що стане відомим на всю країну і зможе розмовляти з акторкою на рівних.
Перед тим, як здійснити замах, Джон Хінклі написав листа Джоді Фостер.
"Прощавай! Я люблю тебе шість трильйонів разів. Можливо, я хоч трохи тобі подобаюсь?" - написав він на конверті.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
30 березня 1981 року Джон Хінклі-молодший вистрілив з револьвера у Рейгана шість разів, коли той виходив з готелю Hilton після зустрічі з профспілками. В президента влучила лише одна куля - у легеню - охоронець миттєво заштовхав його в машину і відвіз до лікарні. Рейган вижив і досить швидко пішов на поправку, а його жартівлива реакція на замах викликала симпатії американців. Менше пощастило його речнику, який лишився інвалідом.
У 1982 року Джона Хінклі-молодшого виправдав суд присяжних через неосудність, оскільки в нього виявили проблеми з психікою. 83% опитаних ABC американців заявили, що правосуддя не здобуло перемоги у цій справі. Тож 1984 року Рейган підписав закон, який значно ускладнив виправдання людей, які скоїли злочини в стані психічного розладу.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Після замаху на президента США його дружина Ненсі Рейган звернулася до астрологині Джоан Квінглі, щоб краще планувати графік роботи президента. Це перша леді підтвердила у своїх мемуарах, писала Los Angeles Times.
"Я боюся щоразу, як він залишає будинок", - казала пані Рейган астрологині.
Коли преса у 1988 році дізналася про це, газета New York Post вийшла із заголовком "Астрологиня керує Білим Домом". Ненсі Рейган пізніше відповіла: "Хоча астрологія була фактором, що визначає графік Ронні, вона ніколи не була єдиним фактором, і жодне політичне рішення ніколи на ньому не базувалося".
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Сама Квінглі натомість стверджувала у своїй книзі "Що скаже Джоан? Мої сім років астрологині Білого Дому для Ненсі та Рональда Рейганів", що планувала дати пресконференцій, закордонних візитів, польотів президентського літака і навіть президентських дебатів, визначала, в які дні краще перебувати вдома.
Президент Рейган побачив занепад і розпад Радянського Союза, який називав "імперією зла", і помер своєю смертю 2004 року. Останні роки життя він страждав на хворобу Альцгеймера. Деякі фанати "прокляття Текумсе" вважають, що він зруйнував його.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Джоді Фостер зробила чудову кінокар'єру, отримала Оскар за головні ролі в "Обвинувачених" та "Мовчанні ягнят" та зірку на Алеї слави. Разом зі своєю партнеркою, продюсеркою Сідні Бернард вона виховала двох синів, а у 2014 році уклала одностатевий шлюб з акторкою Александрою Гедісон.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Джон Хінклі-молоший провів у тюремних психіатричних лікарнях майже 35 років. У 2016 році його звільнили за рішенням суду, наклавши низку заборон.
Зокрема, йому заборонили зберігати матеріали про Джоді Фостер та фотографії з нею, наближатися до акторки та членів її родини, так само як і до членів родини Рейганів.
"Зламане прокляття"
Після того, як Рональд Рейган завершив свою каденцію у 1989 році, про "прокляття Текумсе" почали забувати. Серйозні історики про нього і так майже не згадували, тож з появою інтернету воно оселилося на просторі інтернет-форумів і сайтів про дивні події та теорії змови.
2000 року президентом США обрали Джорджа Буша-молодшого. Його політика нерідко викликала протести, як в США, так і за кордоном, а для терористів він міг бути ідеальною мішенню. Проте, за офіційними даними, найближче до загибелі Буш-молодший був у Тбілісі 2005 року, коли мешканець міста Володимир Арутюнян кинув загорнуту у носовичок гранату в напрямку сцени, на якій виступали ненависні йому президенти Грузії та США.
Граната не спрацювала, Арутюняна знайшли і відправили за грати довічно, а про замах швидко забули. У світі більше пам'ятають, як єгипетський журналіст намагався поцілити в президента США черевиками у 2008 році, а Джордж Буш-молодший вправно ухилявся.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Насправді, через проблеми зі здоров'ям або людей, невдоволених політичним курсом Білого Дому, чимало американських президентів могли не дожити до кінця строку. І йдеться не тільки про обраних у "нульовий рік" - наприклад, президента Джеральда Форда у 1975 році намагалися вбити двічі.
Чимало американських істориків, зокрема, біограф індіанського вождя Емі Стерджес, відверто називали "прокляття Текумсе" вигадкою.
"Походження легенди - це просто поєднання надзвичайної, але цілком ймовірної, серії подій з природною людською схильністю знаходити закономірності і з бажанням приписати цим закономірностям якийсь більший сенс", - писав про "прокляття" Роберт Поль, автор книги "Міські легенди та історичні перекази Вашингтона, округ Колумбія".
Втім, від легенди про "прокляття нульового року" все ж є певна користь - люди, які про неї читають, починають більше цікавитися історією США.
