1. Американці починають внутрішнє розслідування щодо того, що їх розвідка помилилась в розрахунках про рівень стійкості українців на початку повномасштабного вторгнення. Говориться про те, що американські розвідувальні агенції недооцінили, як довго українці зможуть відбиватися від російських військ. І переоцінили стійкість афганської армії після виводу з Афганістану американського військового контингенту.
Розумію джерело їх помилок - не в останню чергу американці оцінювали дії нашого політичного керівництва. А тому не "завдяки", а "всупереч" українці звільняють свої території.
Простими словами: "якщо би ми розуміли, що Україна має шанс вистояти та навіть перемогти - ми би дали більше зброї ще в лютому". А тому рахуйТЕ людські життя, панове виборці. Декого би зараз вже розірвали на шматки критикою, залишся він президентом. Але того можна, він "некрасивий та старий", так?..
2. "Росіяни настільки перелякані, що окопуються за 5-10 км вглиб російської території" (Андрій Римарук).
Все ж таки почули поради українців про сірі зони, які відтепер будуть не на українській території, а на російській. Посуньтеся, сусіди.
3. Мій рідний Харків відновлює рух громадського транспорту та планує запустити роботу метро. Поступово, звичайно, бо навряд чи на Салтівку зараз можна їздити. Але ми кожного дня на Харківщині отримуємо нові звільнені кілометри території. Нам всім варто по своїм областям дізнатися про справжніх героїв - яких не рекламує "1+1", у яких немає медійної популярності, фото яких не тиражують на подушках чи обгортках від шоколаду - але вони справжні. Починаючи від військового командування всією нашою армією, і закінчуючи рядовим хлопцем чи дівчиною, які чистять картоплю для наших розвідників. Які оброблюють рани. Які подають патрони. Які ремонтують перебиті снарядами газопроводи та електромережі. Які довозять їжу та медикаменти постраждалим.
По Харковщині завдячую спецпідрозділу KRAKEN, 227 Батальйону ТРО ЗСУ м. Харкова, 3-й окремий полк СпП імені князя Святослава Хороброго - це ті, про кого дізналася (їх, напевно, більше). У нас, на жаль, більшість реагує на тих, хто більше себе рекламує. Хтось одягнув модне пальто, приїхав у звільнену Бучу, зробив фото на фоні руїн - і він вже "воював".
А ні...
Так, друзі, не робиться.
4. Доречі, про совість. Це до попереднього пункту. Маю знайому жінку, чий молодший син, вчорашній студент, зібрався та пішов воювати. Старші два теж на фронті чи в теробороні. Так ось молодший їй казав:
- воно всередині мене - відчуття, що не маю права бути осторонь. Я поїду, мамо.
Не обговорював, зібрав речі, пішов на зупинку транспорту з наплічником. Це лютий - початок березня. Самий розпал, коли Харків перетворюють на Алепо...
Люблю таких. Принципових. Бо прекрасно знаю про совість. Про відчуття, коли вона говорить з тобою, всередині, і ти розумієш, що якщо цього не зробиш - воно розірве тебе на шматочки. Чого би це не стосувалось. Відчуваєш, що мусиш щось зробити - роби. Бо це єдине правильне для тебе рішення.
Інше питання, коли береш на себе відповідальність не за совістю, а за розрахунком. Наприклад, політичну. Совість - набагато чесніша мотивація. А розрахунок - ... Ну, це коли ти йдеш в депутати монобільшості, потім збираєш гроші начебто на армію, а потім тебе викривають з награбованими мільйонами. Ти вже купив собі автівки та поміняв гривні на долари - і став відомим на всю країну.
Сподіваюсь, бачили новину про цю людину.
Це все для порівняння.
5. Вітаю гурт Kalush Orchestra з перемогою на Євробаченні. Тут дехто вже обговорює - яке місто могло би прийняти наступний конкурс. Якщо зважати на технічні можливості для проведення такого заходу та насамперед безпеку (а до цього - нашу остаточну перемогу над росіянами) - то Криму приймати Євробачення зарано.
У нас є достатньо міст, які на це заслуговують, на сьогоднішній день, більше.
P.S. Кожному українцю та кожній україночці, які переживають цю війну - віри вам, терпіння, сил і можливості ЖИТИ.
Будемо жити - змінимо цей світ разом.
