«Протоколи сіонських мудреців», ця «біблія» світового антисемітизму, як відомо, були замовлені російською охранкою, написані й вперше опубліковані російською мовою, але потім використані як справжній, а не сфальшований документ антисемітами всього «цивілізованого» світу. Їхнє видання спонсорував сам Генріх Форд, на них посилалися у респектабельній The Times та у нацистській Völkischer Beobachter. Цікаво, що у самій Російській імперії «протоколи» з їхньою складною теорією захоплення світу кагалом заколотників виявилися не дуже потрібними: царському урядові було достатньо організовувати процеси над учасниками «ритуальних убивств», а не розповідати неписьменному населенню про загадкові змови. «Протоколи» були розраховані насамперед на Європу, й тут їхні автори не прорахувалися – ця робота охоронного відділення переживе саму імперію і стане однією з важливих передумов для оформлення ідеології націонал-соціалізму.
Антисемітські вибухи у Дагестані й інших республіках Північного Кавказу також розраховані насамперед на інший світ – тільки тепер не на християнський, а на мусульманський. Хай сам Путін і звинувачує в організації штурму аеропорту в Махачкалі Україну та США, але насправді «глобальний Південь» може переконатися, що Росія, як завжди, в авангарді подій і саме на її території, як колись у Рейху, зʼявляються оголошення із написом «Євреям вхід заборонено». Реакція російської влади на ціле захоплення аеропорту – подумати тільки! – та ще й на Північному Кавказі є додатковим доказом того, що «погром» був ретельно підготовленою спецоперацією. Журналісти The New York Times провели спеціальне розслідування, яке продемонструвало, що російські силовики заздалегідь знали про майбутні акції, а дагестанські (нібито) телеграм-канали повідомляли про їхню підготовку задовго до початку протестів. І навіть чутки про вигаданих «ізраїльських біженців» почали розповсюджуватися за два тижні до безладу. Але, як бачимо, ніхто навіть не спробував попередити пошук євреїв у готелях або штурм аеропорту. Хоча якщо ви спробуєте вийти на антивоєнний пікет у Махачкалі чи Нальчику, то зустрінетесь із ФСБ ще до того, як залишите домівку.
Те, що Росія Путіна зараз провокує на Північному Кавказі, Росія царів і Сталіна намагалася спровокувати на всій території імперії. Це і є переспрямування народного гніву і відчаю, приниження й безперспективності, відчуття марно прожитого життя в антисемітизм. І це дійсно дається взнаки – погромами, побутовою ненавистю, дискримінацією і, зрештою, знищенням репутації «неблагонадійних» народів. Росії минулого було бажано, щоб «народами-антисемітами» вважали поляків або українців, бо вона готувалася до цивілізаційного зіткнення з ними й бажала, щоб ця боротьба виглядала як зіткнення порядку з анархією й цивілізації з варварством – ну а те, що головною рушійною силою погромів у «неросійських губерніях» виступав Союз російського народу, якось залишалося за дужками такої боротьби. Тепер Росія Путіна розуміє, що нової боротьби з народами Північного Кавказу їй також не уникнути, й окрім того, що створює свій позитивний образ для світу, який у Москві все одно вважають «світом варварів» й «чурок», готується ще й до нового зіткнення цивілізації з варварством, – а те, що організатори погромів родом із ФСБ, нікого не має бентежити.
Коли після штурму аеропорту в Дагестані я сказав батькові, що Путін повертає Росію навіть не у Радянський Союз, а в останні часи імперії – бо я не міг собі уявити написів «Євреям вхід заборонено» у СРСР, батько відповів, що ми з ним жили у різних Радянських Союзах. У «його» Радянському Союзі часів підстаркуватого Сталіна він боявся йти зі школи додому, коли радіостанції волали про «лікарів-убивць» з єврейськими прізвищами.
І я подумав, що у народженні євреєм є своє сумне щастя. Ти не докладаєш жодних зусиль, щоб відразу народитися термометром і по ставленню до себе усвідомити стан, у якому перебуває суспільство. І коли ти усвідомлюєш, що за погромницькими настроями стоїть не купка маргіналів, а ціла держава, яка водночас розповідає про свою «боротьбу з нацистами», ти можеш відразу усвідомити, якими метастазами суцільної ненависті вражені всі тканини такої країни. І хай я не можу виміряти температуру Путіна, про вічні хвороби якого роками пишуть спеціально створені для цього медіа, але температуру Росії, температуру її моральної агонії я можу виміряти з бездоганною точністю. І так, з цією білою гарячкою можна жити, жити довго, жити у запльованому підворітті з ненавистю до всього навкруги. Саме тому від цього хворого сусіда так важливо забарикадуватися, ізолюватися, відгородитися парканом до неба – якщо вже немає можливості ізолювати його самого.
