Може виникнути питання - а навіщо тоді сам Разумков роз'єднує суспільство? Адже мовний закон проголосований, підписаний президентом, ніяких протестів у суспільстві це не викликало. А ось скасування закону або його окремих положень неминуче призведе до політичних потрясінь, дуже болючих для влади, бо ж стане черговою демонстрацією її антиукраїнської спрямованості. Але при цьому навіть неясно, за визнанням самого спікера, чи є в Раді голоси для таких змін, бо ж члени різношерстої фракції “Слуга народу” традиційно дотримуються полярно протилежних позицій з принципових питань. І Разумков, якщо судити з його висловлювань, прекрасно це розуміє. Навіщо ж тоді каже?
А тому, що ніякого стосунку до мови його висловлювання взагалі не мають. Разумков, як і багато українських політиків до нього, просто експлуатує тему мови для власного політичного позиціонування.
Він поспішає стати самостійним політиком, розуміє, що для цього йому може елементарно не вистачити часу. Разумков став спікером парламенту не завдяки якійсь серйозній політичній кар'єрі. Просто так вирішили у оточенні Зеленського, на місці Разумкова міг би виявитися в буквальному сенсі хто завгодно. Але тільки він був “балакаючою головою” передвиборної кампанії - згадайте, що ми взагалі не знали, хто поруч із Зеленським. І саме він повинен був стати “балакаючою головою” кастрованого українського парламентаризму.
А Разумков, звичайно, не хоче бути “балакаючою головою”. Він відчуває у собі потенціал. І прекрасно розуміє, що для українського патріотичного табору він, діяч молодіжної організації Партії Регіонів, котрий розмовляв російською мовою всю кампанію Зеленського, завжди буде чужинцем. Разумков може розраховувати тільки на голоси тих, хто сьогодні підтримує проекти Медведчука і Вілкула. Ну і ще на тих виборців Зеленського, хто схиляється до “русского мира”, але розчарувався у старих політиках і звично нишпорить у пошуках “нових облич”. І, звичайно, вже сьогодні цей виборець розчаровується у Зеленському, не здатному проявити належну повагу до головному кумира такого виборця товариша Путіна і врятувати Україну від “націоналістів” і їхньої сільської говірки. І тут перед цим виборцем з'являється Разумков. Із правильним прізвищем, із правильною біографією, із правильною мовою.
Звичайно, ніхто не гарантує Разумкову успіху - навіть якщо він знайде правильних спонсорів або вони його знайдуть. Спікеру не вистачає того, що робить політика політиком - публічності, він виглядає нудним чиновником і ця проблема ріднить його з Бойком і Медведчуком. Але в Україні дуже часто обставини складаються так, що той, у кого немає шансів у публічній політиці, виграє в політиці кулуарній.
Адже в разі відставки Зеленського саме Разумков - якщо, звичайно, на той час не переоберуть спікера - стане наступним, нехай і тимчасовим, головою держави.
