Бункерний дід зібрав у Петербурзі представників 54-х африканських держав, аби залякати їх до гикавки: для цього в час саміту «вагнери» влаштували переворот у нелояльному Нігері, а проросійська Руанда напала на… проросійську ж Демократичну Республіку Конго (ДРК). Це феєричний пролог для чергового раунду африканської кампанії Кремля.
З Нігером все зрозуміло: його лідер давно вже «молиться» на Вашингтон і проігнорував путінський саміт. Руанда і ДРК відправили до РФ делегації міністерського рівня. Все тому, що обидві держави сповідують філософію «покірне телятко дві матки ссе»: з одного боку, вони намагаються декларувати свою прозахідну орієнтацію; з іншого боку, вони не цураються мати справу з прігожинською ПВК "Вагнер".
І тут найцікавіше: чому кремль натравив одного свого сателіта на іншого? Справа в комплексі московитського імперіалізму: ця штука дорога і під силу лише супердержавам, заможним і технологічним. Експансіонізм путінського розливу - це, по-суті, дешева версія совєтського колоніалізму, яка включає головним чином шантаж та погрози і дрібне фінансування у вигляді підкупу та подачок. Через відсталість та зашореність кремль не може ініціювати жодного конструктиву, тому головний експортний продукт Москви - це кризи, а точніше - хаос. Так було в Сирії 2015 року, коли рашисти зіграли на суперечностях уряду Асада, США та терористів ІДІЛ. Саме пРусаки підживили найбільшу кризу біженців в Північній Африці та на Близькому Сході.
ДРК - релевантний майданчик для нової гуманітарної кризи: схід Конго – рай для повстанських рухів. Тут нараховується близько 120 угруповань. Дві з них безпосередньо причетні до поточних подій. Перше – Демократичні сили звільнення Руанди (FDLR), утворені 2000 р. колишніми членами режиму, які влаштували геноцид у Руанді та мріють повернутися до влади. Друге – M23, створене 2012 р. конголезькими тутсі за підтримки Руанди та Уганди. Неважко здогадатись, хто проти кого дружить у цьому розкладі.
Формально, «маленька переможна війна» повинна допомогти лідеру Руанди Полю Кагаме переобратися 2024-го року: править він з 2000 р. і «трішечки» набрид землякам. З іншого, на Конго припадає понад 70% світового видобутку кобальту, при чому, його найбільшим споживачем є Китай. Кремль вирішив, що уряд в Конго менш стабільний, ніж руандійський, тому і вирішив перестрахуватися. І заодно підвищити свою значущість переш китайськими партнерами «за допомогою іржавого «калаша».
Та кобальт і «виховні заходи» - не єдина мета кремля в кампанії. Як і в обох попередніх світових війнах, Африка знову стає важливим театром війни.
Африканські конфлікти, зазвичай, мають вірусний характер: виконуються через проксі–екстремістів, на кшталт ПВК і мають вплив на Європу.
Події в Судані, Нігері та ДРК - це лише початок. Москва, вочевидь, ставитиме на каскад африканських криз. Саме так підживлювалися криза 2014-2016 років, в результаті якої в Європу пробралися декілька мільйонів мігрантів з Північної Африки та Близького Сходу.
Чергова спроба московитів перекрити зерновий експорт з України – це спроба «підігріти» голодом напружену мілітарну ситуацію в частині регіонів Африки: або світ піддається на шантаж, або низку африканських країн чекає гуманітарна катастрофа. Розігріті конфлікти мали б посилити аргументи кремля.
Наслідок, - дестабілізація цілих регіонів та нові кризи біженців на кордонах Європи.
Африканські вибрики рашистів містять великі ризики для України. Адже гасіння каскадних конфліктів в Африці потребуватиме дипломатичних зусиль і фінансів найбільших держав світу, фокус з України може частково зміщуватись.
Кремль розраховує, що втомлені європейські бюргери та налякані африканські уряди вирішать, що простіше посунути українське питання з топових позицій на порядку денному й гасити нагальніші пожежі. Та є ще США, якому під силу бачити комплексну картину світу.
