Заява українського президента Володимира Зеленського про те, що він дав доручення голові свого офісу готувати зустріч із Володимиром Путіним, стала справжнісіньким подарунком для російської пропаганди.
У цієї пропаганди зараз не найкращі часи. Після оприлюднення інформації про причетність російських спецслужб до вибухів військових складів в Чехії європейські країни одна за одною висилають російських дипломатів. Глави інших держав якщо і дзвонять зараз Путіну, так тільки для того, щоб висловити стурбованість у зв'язку зі станом здоров'я Навального. Останнім зробив це президент Франції Еммануель Макрон. І раптом - така удача! Президент України хоче зустрічатися з Путіним після того, як російський президент публічно принижував Зеленського на переговорах із білоруським правителем Олександром Лукашенком. І начебто навіть місце йому не є дуже важливим - тобто теоретично Зеленського можна витягнути до Москви і там продовжити принижувати!
Тож не дивно, що доручення Зеленського - це перша новина російських медіа. Адже краще говорити про те, що з Путіним жадають зустрічатися, ніж розповідати про міжнародне засудження політики Кремля. Тож не дивно, що російські пропагандисти і політики змагаються між собою, хто запропонує найбільш принизливий для Зеленського варіант зустрічі. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков вже обіцяє посприяти в організації переговорів Зеленського “з людьми в Донбасі”. Простіше кажучи, нагадує, що переговори Зеленського з російськими маріонетками - це умова Путіна для того, щоб обговорити окупацію вже з самим російським президентом. Члени Ради Федерації - зрадник Батьківщини Сергій Цеков і Вадим Дєньгін - зрозуміло, радять українському президенту їхати до Москви, як і вимагав від нього Путін. А депутат Держдуми Світлана Журова взагалі пропонує провести зустріч в Криму - щоб президент України остаточно визнав, чий Крим. “Це було б ідеально, тому що саме приєднання Криму запустило багато проблем, які є у нас з Україною, і їх варто обговорити президентам» - говорить Журова.
Але крім місця є ще й час. Депутати радять Зеленському приїхати до Москви 9 травня, взяти участь у “победобесії”. Як відомо, приїзди зарубіжних лідерів в День Перемоги - головне захоплення Володимира Путіна. Останнім часом такі приїзди стали своєрідним підтвердженням васального статусу. Так чому б президенту України не увійти у це коло разом з очільниками Білорусі або Абхазії - якщо вже так хочеться? Це теж важливий мотив висловлювань, зрозуміло, що Зеленський на Червоній площі 9 травня - точне підтвердження зовсім не перемоги над гітлерівською Німеччиною, а перемоги над Україною.
Ну і очікування. Ось очікувань поки що не дуже багато, велика частина коментаторів поки що не розраховує на нормалізацію відносин з Україною, не вірить у “самостійність” Зеленського, якому можуть перешкодити український народ і, звичайно ж, Держдепартамент. Райдужні очікування хіба що - у зрадниці Батьківщини Наталії Поклонської. “У хорошому плані, у плані врегулювання і відновлення таких очікуваних і потрібних добрих відносин. Люди цього чекають і дуже хочуть, люди хочуть миру, тому вони будуть сподіватися на цю зустріч” - говорить депутат Держдуми зовсім у дусі “ядерного електорату” Зеленського. Про те, що сама вона брала участь в окупації Криму, з якої і почався конфлікт між Україною і Росією, мерзотниця, очевидно, забула.
Зрозуміло, що Зеленського може не дуже цікавити те, як його використовує російська пропаганда, в українського президента свої завдання, перш за все - створювати ілюзії у власних громадян, багато з яких і за два роки його правління не здатні усвідомити глибини прірви, в якій опинилися. Зрозуміло, що Зеленський не збирається капітулювати, а українське суспільство все одно ніколи не дасть жодному президенту встати на коліна перед Путіним. Зрозуміло, що держдепартамент дійсно може допомогти Зеленському зрозуміти, хто союзник, а хто ворог - не випадково вже сьогодні з'явилися повідомлення про ймовірний візит до Києва держсекретаря США Ентоні Блінкена.
І все ж навіть українському президенту іноді варто подумати над тим, як ворог може використовувати його невгамовне прагнення до безвідповідальних заяв і пропозицій.
