В України, в президента Зеленського залишився лише один варіант – розраховувати лише на себе. Діяти розумно, ефективно і рішуче.
У звʼязку з обранням Трампа президентом, перекинути війська з Курська в Донецьку область. І зупинити просування російських і північнокорейських штурмових підрозділів. І ще багато чого.
Перемога Трампа запустить процес внутрішньої кризи в команді президента. Йому треба шукати відповіді на ці виклики досить швидко, зважаючи, що критик його Офісу, Спартц, знову обрана в Конгрес.
Між поганим і гіршим. Залишити все, як є, і намагатись домовитись з командою Трампа і хоча б телефоном переговорити з обраним президентом, або продовжити удавати, що нічого не відбулося, чекаючи на переговори Трампа з Путіним про угоду припинення війни в Україні.
Залишаючи на своїх місцях всіх тих, хто підштовхував президента до «мінсько-стамбульських» переговорів і угод, людей, які не здатні запропонувати стратегію війни, у відповідь на навʼязану Росією, і не можуть справитись з управлінням воєнною політикою.
Це шлях в глибинну кризу. Які б тексти не зачитували з «Єдиного марафону», які б обіцянки щовечора не давав президент своїм виборцям, і які б звіти про зниження російської живої сили й техніки не подавав Генштаб.
Тригером стане поява контрлідера класу Залужного. Розрахунків жодних немає, і вони неможливі. По субʼєктивних відчуттях і з огляду на тенденції, в середині правлячих класів союзників і загострення боротьби на крайніх політичних спектрах, допомога Україні, в паритеті нарощування економічної спроможності Росії воювати, має свої психологічні, політичні й фінансово-економічні межі.
Президенту Зеленському необхідно зламати існуючу архаїчну, відсталу і неефективну систему управління країною. Перш за все, вийти на принципово іншу фінансово-економічну модель та створити технократичну команду, здатну використати внутрішні й ресурси союзників для швидкого нарощування інвестицій, розігріву ринків і інтенсифікації обігу публічних грошей. З високооплачуваною робочою силою та максимальними гарантіями власності. Це не менш важлива частина стратегії війни з Росією.
Без власного національно-економічного потенціалу, здатного виробляти не тільки передову, інноваційну зброю, але й стимулювати, гарантувати інвестиційну свободу підприємництва, робочих місць, дохідності, відмова від адміністрування бізнесу та тиску на нього з боку суддів та правоохоронних органів, неможливо розраховувати на дійсну перемогу.
У президента Зеленського мають врахувати часовий фактор ослаблення внутрішньої стійкості нації, яка до цього часу немає достатньо чіткої і ясної ідеології війни. Крім поразки Російської імперії та виходу її військ за межі кордонів 91 року, або, як каже Андрій Єрмак, хоча б на лінії розмежування 24 лютого 22 року.
Потрібна стратегія визвольної війни й перезавантаження, перезаснування української держави, на інших, з врахуванням помилок і прорахунків минулого, принципах.
Ми про це неодноразово писали й захоплені, що низка українських інтелектуалів розвивають цю дискусію. Команда президента Зеленського можливо, до цього і не готова. Але без такого підходу війну виграти буде вкрай складно, оскільки розрив між владою і суспільством, а головне – армією, буде критично наростати.
Путін як досвідчений гравець і професійний провокатор це використовує.
Путін посилює наступ і захоплення українських територій, добиваючись майже щоденного повзучого успіху.
З середини жовтня минулого року Росія захопила 1700 кв. км лише в Донецькій області. Це 17% від плану, бо площа неокупованої частини дещо більша 10 тисяч кв. км.
Росія взяла важливі фортифікаційні опорні центри – Вугледар, Гірник, найвищу точку на Донбасі, Селидове і наблизилась до Куп’янська, Словʼянська, Краматорська і Покровська.
Курська операція лише добавила адреналіну Путіну. За Bloomberg, за минулий тиждень Росія захопила понад 200 км української території. При абсолютно непомірних втратах – 375 тисяч вбитих і поранених за останній рік. І більше 1000 танків. З початку війни втрати Росії через день досягнуть 700 тисяч.
ЗСУ втратили за рік не більше 300 танків, а за відкритими джерелами, з початку війни ЗСУ втратили вбитими 58 тисяч військових. Це свідчить про максимально високий потенціал протистояння Росії, який, рано чи пізно, приведе до зламу воєнної стійкості російського населення.
У війні, як і передбачав у свій час Залужний, за що його необґрунтовано звільнили, склався асиметричний воєнно-політичний тупик.
Росія може і буде наступати, розширюючи ракетно-бомбові й дронові удари по території всієї України. Виробляючи й закуповуючи у своїх союзників зброю для переходу в цикл нанесення практично цілодобових вогневих ударів по лінії фронту і, як мінімум, по всіх прифронтових територіях на глибину 50-100 км.
Україна буде чинити опір і відповідати високоточними ракетними й бомбовими ударами, з поставкою у 25 році біля сотні F-16, по російських військах і далекобійними безпілотниками по критичній цивільній інфраструктурі в глибині Росії.
Рухатись вперед – смертельно небезпечно, відступати – неможливо.
Західні союзники відмовились дати українцям «смажену рибу» – ракети «Томагавк» і інші види зброї «неядерного стратегічного стримування». Дають «вудочку».
За цю осінь, наступну зиму і весну Україна має виготовити разом з ними достатню кількість різного типу далекобійних ракет і безпілотників для розширення ударів по Росії.
Путін розуміє таку перспективу. В інтервʼю програмі «60 минут» він заявив, що готовий йти на «розумні компроміси» з Україною. Але зараз не буде вдаватися в деталі, тому що «прямих переговорів немає».
Помічник турецького міністра закордонних справ дзвонив помічнику президента РФ Юрію Ушакову і зробив пропозицію від імені української сторони. Але Зеленський тут же заявив, що ніяких переговорів з Москвою бути не може.
Президент Ердоган на саміті БРІКС в Казані запропонував Путіну відновити діалог з Києвом з приводу відновлення зернового коридору і розмінування Чорного моря.
Путін і не проти, якщо Зеленський буде діяти за російськими інтересами: «Все має бути на користь Росії, я кажу прямо, без всілякої соромʼязливості, і має виходити з тих реалій, які складаються на полі бою».
Росія, Путін наполягає, не збирається йти на жодні розміни й робити поступки у вже завойованому. І в тому, що закріплено в її Конституції.
Спочатку київське керівництво має заявити, куди воно готове відступити, а потім Москва на щось погодиться. Можливо.
«План перемоги» президента Зеленського, поза жодними сумнівами, був розрахований на нинішню адміністрацію. Це була атака на президента Байдена. Безуспішна. В нього вже не було часу і можливостей знайти адекватну відповідь.
