Десятки цивільних людей з палками у руках загинули в центрі Київа. Снайпери у чорному били на вибір. З відстані у сотню метрів можно перерахувати веснянки на обличчі людини. Снайпери у чорному (серед яких я впевнений були і росіяни, бо звідкіля така не людяна жорстокість) раз за разом натискали спускові гачки. Постріл, гільза дзвякнула на асфальті і на землю впала людина. Прострелений залізний шолом злетів з голови. І тоненька цівка крові пульсуючий почала стискати на асфальт...
Коли мені починають розповідати московитьску народну казку «Гасударственный пириварот», у мене бажання притащить цю людину до могили Сергія Нігояна, поставити на коліна і примусити голосно промовити дату загибелі. А потім до могили Михайла Жизневського, і зробити те ж саме. І щоби назавжди вивчив скільки було років Романа Гурику та Устиму Голоднюку...
Немає пробачення тим потворам, хто влаштував сафарі у центрі Києва. Розстрілював людей. Забивав насмерть. Викрадав, катував, а вже після вбивав. Немає пробачення тим, зто віддавав накази беркутівцям забивати людей на смерть. Немає пробачення тим, хто виконував ці накази.
І дякуючи Богові, учора Верховна Рада нарешті, (після того як провладні депутати набралися сміливості) прийняла постанову, яка чітко називає події зими 2013-2014 років своїм справжні ім’ям... Революція Гідності! Так і ніяк інакше. Подія, яка розбудила націю. Подія, яка змінила історію України.
Подія, яка ще раз нагадала, чого ми варті...
Вічна пам’ять Героям Небесної сотні... Вічна пам’ять усім, хто загинув за Україну!
