Коротка розповідь Дениса Секацького це тільки маленький фрагмент великої саги, яка невідворотньо стане відомою всім.Журналіст правильно зробила, що не розпитувала про технологію тортур. Пофесійні психологи не радять розпитувати про такі речі "на публіку" до повної фізичної і, головне, психологічної реабілітаці кожної особи. Можуть бути важкі реверси. А сама реабілітація може бути досить довгою. З'ясування і документування всього необхідного для Гааги - робиться інакше і також з урахуванням рекомендацій лікарів і особливостей психотипу кожного бранця. Я знаю контраргументи, що, мовляв, Денис по статусу не військовополонений і тут Гаага ні при чому. Але це зовсім не так. Злочини проти людяності...
Історія Дениса дуже показова і повчальна для приймаючих рішення про обмін заручниками. Повчальна в тому смислі, що не можна сходу погоджуватись на обмін "всіх-на-всіх" і навіть "всіх установлених на всіх установлених" якщо протилежна сторона "хімічить" і не тільки не підтверджує наш список наших бранців у них, який ми передаєм через СММ ОБСЄ, а і не допускає представників Міжнародного Червоного Хреста навіть до тих, кого ми вказуємо де вони знаходяться. До того ж , Денис взагалі чималий час був пропавшим безвісти. Для зацікавленого читача у цій розповіді іще чимало "цікавого".
