9 березня 2001 року остаточно розігнали акцію "Україна без Кучми".
На Київському вокзалі міліціянти ловили і били тих, хто говорили українською (особливо з галицьким акцентом) і тих, у кого була в руках українська символіка. Зараз такого і уявити неможливо.
У Сумах в той же час багато хто відверто виражали власне несхвалення, коли ми на заходах з'являлися з червоно-чорним прапором. Зараз він весело майорить над міськрадою, і цього не помічають.
Мабуть, щось таки змінилося…
Зараз багато говорять: коли буде новий Майдан? Яким він буде? Правда, рідше — які мають бути наслідки Майдану?
Є факт. Відбулося знецінення ідеалів Євромайдану. Фраза "цінності Майдану" багатьом здається шаблонною. Проте, щоб формувати нові смисли і ставити нові цілі, треба все ж переосмислити пройдений шлях.
Післямайданні зсуви
Перший і головний результат двох останніх Майданів — це те, що ми стали українцями, стали політичною нацією.
За дослідженням Українського центру європейської політики, 82,2% громадян пишаються тим, що вони громадяни України. І це більше, ніж просто тих, хто хоче у НАТО чи Євросоюз.
Ще багато людей ностальгують за СРСР чи союзом з Росією. Але те, що українці усвідомлюють свою окремість від "рускіх" — це даність.
Євромайдан, а потім російсько-українська війна конкретно розставили крапки над "і". Багато російськомовних українців або етнічних росіян воювали за незалежну Україну як за свою Батьківщину.
Водночас, багато українців за походженням воюють на боці Росії у цій війні на Донбасі. За "рускій мір".
Маркерами на війні не є ні мова, ні релігія, ні етнічне походження бійця. Лише усвідомлення — на війні — свій-чужий.
А в мирних обставинах: я — українець, тому що таким себе вважаю. Ну або — "рускій", чи росіянин. Ця війна — це вибір ідентичності. І кожен обирав сам.
Навіть більшість електорату ОПЗЖ — не за поглинання Росією України, а лише за їх союз.
Тому Кремль і переорієнтовує своїх. ОПЗЖ, "Партія Шарія", "Перемога Пальчевського", "Наш Край", а разом з ними і проєкт Ігоря Коломойського "За майбутнє" — в один голос кричать про зовнішнє управління країною.
Через підконтрольні ЗМІ вони формують нову електоральну нішу. Тих, хто вважає себе українцями і за Україну — але в союзі з Росією. Чи, якщо й не з Росією, то в безсистемному "ми підемо своїм шляхом".
Бо для п'ятої колони — головне, щоб не у цивілізований світ.
Війна і корупція
Треба відмітити, що нам нав'язують інші проблеми і смисли. Що в України є два вороги — війна і корупція. І нас заганяють в парадигму іншого світосприйняття.
Якщо Україна знову стане колонією — яка мені різниця, корумпованою вона буде чи ні? Ставити знак рівності між війною і корупцією — неможливо. І це підміна понять.
Вважається, що наші революції були не скільки антиросійськими, скільки антикорупційними.
Це неправда. Вороги мають імена. Ворогом України є Російська федерація, підконтрольна Путіну.
Ворогами України всередині країни є олігархи. Ті, хто мають бізнес на монополіях і власні політичні фракції для підсилення монополій. І власні ЗМІ для створення "правильної" суспільної думки.
Це в першу чергу Коломойський, Ахметов і Пінчук. І ще Медведчук, який має монополії не тільки у нас, а і в Росії.
Тому спроба Порошенка (який теж може вважатися олігархом) боротися з внутрішнім ворогом — нарвалася на шалений спротив системи олігархату в Україні.
Ситуативно олігархи у 2019 році перемогли, підсунувши українцям несистемного і некомпетентного політика Зеленського. І саме вони зараз через ЗМІ та ботоферми нівелюють здобутки Майдану.
Саме вони зараз — через відкриття справ проти майданівців — намагаються нав'язати шаблон: Майдан — недоречність, а не вибір нації.
Проте й зараз легше знайти косяки на рівні міністерств. А на рівні сільради корупції менше.
А та, що є — діє на рівні рентабельності. Мер віддає тендер своєму підряднику і має трошки зиску. Однак на великих бюджетах — це десятки мільйонів гривень відкатів.
І ще одне. Корупція у вишиванках сприймається. Майже всіх мерів переобрали. А вони позиціонували себе або як патріотів України, або як патріотів свого міста.
"Сам краде — але іншим жити дає" — це головна ментальна травма українців. З такою парадигмою ми будемо ще дуже довго танцювати на місці.
Але. Коли мене питають, чи / чому буде Майдан, я відповідаю: Антикорупційного Майдану не буде. Тому, що частина українців злі на крадіїв, але підсвідомо готові їх замінити на себе, з ментальністю, зазначеною вище.
Тому Майдан можливий (і точно буде) лише при переході Зеленського і "Слуг" у режим державної зради. У тому форматі зради, як це бачитимуть патріотичні пасіонарії.
А що Зеленський?
Ми чітко бачимо, що президент України грає в дорослого. Саме тому він весь час нагадує, що він не лох і що йому вже 42 роки.
Він по-дитячому досі ображений на Порошенка, бо підсвідомо відчуває його перевагу.
Свого часу він переграв Порошенка. На стадіоні, з "ДумайТе". Але це був виграш трієчника, який дратував учителя, а більшість класу аплодувала такій зухвалості.
Насправді теплу ванну Зеленського наповнюють і проросійські знавці візантійської політики, і "рішали". Але адекватні "рішали" розуміють дві речі:
- Переходити червоні лінії (державна зрада) не можна;
- Красти потрібно обережно.
Ну, за традицією, Майдани бувають у нас лише в холодну пору року. Тому Зеленському до весни б досидіти. А там — Великдень та городи.
А якщо серйозно — він може настати будь-якого дня. Утім (повторюся) — лише через державну зраду. Інакше:
- Парламентських виборів навесні не буде;
- Повстання до весни не відбудеться.
Однак напруга збільшуватиметься.
Ментальне поле для зомбування в олігархів є. Замість інтеграції з Росією буде крутитися тема ностальгії за СРСР: спільними перемогами та антизахідною істерією.
Олігархи вже скоро будуть домовлятися: хто замість Зеленського? Щоб і Порошенко не повернувся, і домовитися з імовірним наступником можна було.
Просто олігархам потрібен статус-кво.
Але саме тому новий Майдан і має бути. І бути антиолігархічним.
Його необхідно готувати. Щоб він не став просто бунтом.
У Порошенка не вийшло реформувати реформу правосуддя. У нинішнього режиму, тим більше, на це немає потенції. І суди, і прокуратура — залишаються інструментом уже навіть не влади, а конкретно — олігархів.
Політики можуть тут робити лише рокіровки. На більше не вистачить потенції.
Тому нова революція має зробити наступні речі:
- Перезавантажити систему правосуддя. Те, що не можна зробити через політиків — можна зробити через революцію і революційну доцільність. Упевнений, що ветерани війни на Майдані легко вмовлять суддів Конституційного суду піти у відставку.
- Повернути інформаційне поле державі. Націоналізувати усі олігархічні канали. Політично це зробити неможливо. Революційно — так.
- Зробити так, щоб агенти впливу Кремля (якщо вони встигнуть втекти до Росії) ніколи не змогли повернутися в Україну.
- Не дати популістам можливості переглянути права на власність. Врешті революція — це не бунт черні. Це повстання розумних власників.
Революція має визріти. І багато хто захоче, щоб вона стала кривавою. І на це треба зважати. Хоча нинішній режим впаде при першому рипі.
А, на відміну від Білорусі, наша поліція не пов'язана кров'ю і спільними злочинами з оточенням президента чи олігархами.
Тому не треба вірити тим, хто кричить: "наступний Майдан буде кривавим". Якщо не повестися на провокації — ті, хто відчуватиме за собою косяки, просто втечуть і все.
І все буде Україна.
