"Сценарії 2024-2025" - Валерій Пекар

Стисла версія цього тексту була написана й опублікована 20 листопада 2023. У новій редакції, по-перше, враховані численні зауваження; по-друге, вона пройшла перевірку на зустрічі аналітиків наприкінці року, де картинки, отримані різними методами, майже співпали; по-третє, цей текст розширений і краще структурований. Дякую численним колегам, чий внесок дозволив покращити текст, їх занадто багато, щоб згадати всіх. Але водночас за те, що вийшло в результаті, відповідаю лише я.

Що буде далі?

Ми беремо тут рамку часу мінімум 2 роки, щоб врахувати наслідки виборів в ключових країнах. Нині ейфорія весни 2023 вже минула, маятник суспільних настроїв хитнувся в інший бік, але спробуємо відволіктися від емоцій та підійти до аналізу раціонально. Втім, якщо ви обираєте для себе незнання, зупиніться тут і не читайте далі.

Що ми точно знаємо на даний момент:

1. Позиційна війна не призводить до суттєвої зміни лінії зіткнення. За оцінками воєнних аналітиків, спроможність кожної зі сторін в обороні перевищує наступальну спроможність іншої сторони. Попри значні успіхи України в повітрі й на морі, основний фронт війни — сухопутний.
2. Путін обрав стратегію війни на виснаження, в якій авторитарна росія має більше шансів, ніж Україна, бо ми залежимо від демократичних союзників, позиція яких може змінитися після виборів (в які росія буде неодмінно втручатися з цією метою).
3. Захід на даний момент не розглядає сценарій російської поразки як прийнятний для себе, з усіма наслідками щодо кількості й якості постачання озброєнь, жорсткості санкцій тощо. Страхи Заходу та причини неприйнятності для нього російської поразки детально викладені у цій статті.

З цього випливають три основні сценарії для України.

Найгірший сценарій, і поки що все рухається по цій траєкторії. Зміна влади в країнах Заходу поступово призводить до зменшення підтримки до того рівня, коли Україна не зможе продовжувати війну й буде вимушена вести переговори про мир на умовах росії. Навіть якщо політична підтримка збережеться на нинішньому рівні, є ще два фактори. По-перше, кількість точок напруги у світі зростатиме, відволікаючи від України. По-друге, спроможність Заходу надавати зброю почне вичерпуватися, а переводити американську чи європейську економіку на воєнні рейки ніхто не буде: приватні виробники озброєнь та військової техніки будуть вкладатися у розширення виробництва лише у випадку значних державних гарантій, які сьогодні їм не дасть жоден західний уряд. Ну а Україна в будь-якому разі сама не здатна забезпечити себе сучасною зброєю, хоча мусить робити всі можливі кроки в цьому напрямку.

Фактично цей сценарій означає поразку України, яка не залишає шансів на відновлення економіки (водночас це поразка і росії, але їх влаштовує завершення війни взаємною поразкою). У внутрішній політиці Україна також має проблеми, бо проводити вибори під час безкінечного воєнного стану неможливо (причини добре висвітлені тут); а якщо їх провести, то вони консервують нинішню владу в найгірший спосіб, що дає Заходу підстави остаточно відмовитися від України як недемократичної країни, або призводять до масового протесту, що в час війни матиме вкрай негативні наслідки.

Варіант цього сценарію: згасання інтенсивності бойових дій через низьку спроможність обох сторін, згодом відновлення високої інтенсивності, коли принаймні одна зі сторін буде готова. Якщо жодна зі сторін не буде готова – тоді повільна депопуляція та деіндустріалізація обох країн.

У випадку перемоги росії з великою ймовірністю відбудеться перенесення бойових дій на європейські терени (передусім країни Балтії) без явного спротиву НАТО, але за участі мобілізованих українців у складі російської армії.

Цей сценарій дає Заходу вихід із нинішньої пастки «поразка, перемога й затягування однаково неприйнятні». В цьому сценарії союзники залишають підтримку України приблизно на нинішньому рівні, щоб не допустити поразки України й не завдати поразки росії. Констатуючи неможливість досягти успіхів, західні союзники схиляють Україну до переговорів про заморожування конфлікту, водночас сильно тиснучи на путіна. Ініціатором переговорів стане або Байден навесні чи влітку 2024 (йому треба виглядати на виборах переможцем або принаймні миротворцем), або вже переможець американських виборів навесні 2025.

Сьогодні цей сценарій може здатися малоймовірним, бо до переговорів не готові ні українське суспільство, ні путін – йому переговори не потрібні, бо ставка зроблена на перший сценарій війни на виснаження. Але чимало факторів можуть змінити ситуацію: наприклад, більшість українського суспільства може не прийняти мобілізацію й почати тиснути на владу (а влада легко перекладе відповідальність на «народ, винний у зриві мобілізації»), або численні розколи в нашому суспільстві (значною мірою створені російськими спецслужбами) призведуть до неможливості тримати удар. Тим часом путін може опинитися під внутрішнім (клани) чи зовнішнім (Китай) тиском, у тому числі внаслідок наростання економічних негараздів в росії та в Китаї (про двоїстість китайської політики можна почитати тут). На російську позицію можуть вплинути різноманітні асиметричні українські дії. Підкреслю: на відміну від першого сценарію, переговори вестимуться не на російських, а на західних умовах.

Але це не кінець, а новий початок.

Після підписання мирної угоди обидві сторони (Україна за допомогою Заходу, росія за допомогою Китаю – адже формально війна завершена) починають інтенсивно готуватися до наступної війни, яка станеться в середньому за 5 років (мінімум 3, максимум 7 – саме стільки, за оцінками воєнних аналітиків, потрібно росії для відновлення спроможності, але темп залежить від обсягів зовнішньої допомоги та інших факторів).

Оскільки мирна угода веде до зняття воєнного стану, проводяться демократичні вибори, на яких перемагають нові обличчя, що уособлюють курс на всебічну модернізацію, в той час як Зеленський асоціюється з поразкою і сходить з політичної сцени (відмова від проведення демократичних виборів у мирний час матиме для нього ще гірші наслідки).

За час підготовки до наступної війни росія має шанси вивчити помилки 2022 року (і неодмінно їх вивчить), а Україна має шанси суттєво модернізуватися (не лише в технічному, а й в інституційному аспекті; в дужках також зазначу, що починати варто вже).

Далі розвилка:

В кращому варіанті цього сценарію Україна настільки добре модернізується, що росія остерігається напасти, тож ситуація заморожується надовго по корейському сценарію. Це не та перемога, якої прагне більшість, але такий сценарій дає нам непогану довгострокову економічну та безпекову перспективу.

В гіршому варіанті Україна готується слабко, і друге вторгнення призводить до повної поразки та встановлення проросійського режиму (див. першу та другу Чеченські війни), врешті ліквідацію суверенітету з усіма наслідками 1920-1980 років. Варіант цього сценарію: у випадку перемоги на виборах популістів замість модернізаторів-оборонців нажахана перспективою Руїни активна меншість виходить на Майдан. Не найкращий варіант, але дозволяє відвернути найгірше.

Україні вдається переконати союзників, що поразка росії є прийнятним сценарієм (і навіть бажаним). Допомога різко зростає до рівня, який дозволяє успішно провести весняно-літній контрнаступ, звільнити Південь і Крим, значно скоротити лінію фронту, заморозити окуповану частину Сходу до кращих часів і в такому форматі вийти на переговори на українських умовах.

Після підписання миру Україна вступає в НАТО й отримує великі гроші на відновлення й модернізацію економіки. Переможна Україна привертає увагу світу в різних аспектах, в тому числі інвестиційному. Безпекова ситуація сприятлива для економічного зростання, розблоковані моря відкриті для експорту. Зеленський легко виграє демократичні вибори як переможець у війні. Тим часом російська поразка призводить до накопичення в росії факторів, які ведуть до політичних змін, як це бувало завжди в її історії після воєнних поразок. Ці зміни (у м'якому форматі рефедералізації чи у більш ймовірному жорсткому форматі деколонізації) унеможливлюють наступну російську агресію.

Сценарій «Перемога» найменш ймовірний, бо передбачає той рівень стратегічної й переговорної майстерності, якого Україна нині не має. Водночас він єдиний, який забезпечує виживання правлячої політичної команди, і це добре, що інтереси суспільства й політичної еліти співпадають.

1. Завжди можуть бути якісь «чорні лебеді» або навіть «сірі носороги» (подія, яку давно чекали). Наприклад, путін може померти, і можлива тривалість приховування цієї інформації набагато менше, ніж потрібно для визначення наступника та консолідації влади (нікому в російській історії не вдавалося це зробити швидше ніж за 3-4 роки). Також чимало джокерів сховано у рукаві китайського халату. Але робити ставку на такі події безглуздо.
2. Трамп є ексцентричним і повністю непередбачуваним персонажем, тож існує ненульова ймовірність, що через певні чинники він раптом розвернеться в бік максимальної підтримки України. Але очевидно, що робити на це ставку так само безглуздо.

1. Сформувати образ перемоги та післявоєнного світу (а також можливі сценарії поразки) й продемонструвати його західним союзникам і партнерам, переконуючи їх в тому, що наша перемога – це їхня перемога, а наша поразка – це їхня поразка. Посилити українську дипломатію на ключових напрямках, підсилити її впливом через мистецтво, бізнес, міжнародні мережі громадських організацій тощо. Залучити на свій бік західних інтелектуалів та публічних осіб. Максимально використати силу української діаспори, старої та нової. Надіслати виразне й чітке антиколоніальне, антиімперіалістичне повідомлення незахідним країнам. Узгодити бажаний сценарій та сформулювати запит на ресурси й механізми, потрібні для його реалізації.
2. Суттєво збільшити українську спроможність: спростити умови підприємницької діяльності, активно розвивати державне та приватне виробництво озброєнь і військової техніки, розпочати реформу системи державного управління, прибрати з органів влади найбільш активних російських агентів, збільшити інклюзивність вироблення політики, продовжити збільшення спроможності ЗСУ через навчання, зміну управлінських процесів тощо.
3. Тримати єдність і згуртованість українського суспільства, не допускати розколів на основі російських інформаційних впливів. Фокусуватися на картині майбутнього для України: перемога, модернізація, демократія. Підстраховувати неспроможні державні інституції громадянськими мережами.
4. Активніше впливати на суспільні сили всередині росії: місцеві еліти, національно-визвольні й регіоналістські рухи тощо. Сформувати антиімперський блок поневолених народів всередині Російської імперії, надавши їм усіляку допомогу й фактично відкривши другий фронт проти Москви. Максимально використовувати стратегію непрямих дій, переносити війну на територію ворога за допомогою доступного озброєння та засобів.

(Деталізація цих пунктів доступна відповідним посадовцям, публікувати недоречно.)

1. Тримати голову холодною, допомагати робити це іншим. Допомагати тим, кому складніше: бійцям ЗСУ, їхнім родичам, мешканцям прифронтових зон, внутрішньо переміщеним, ветеранам тощо.
2. Долучатися до перемоги власними грошима (донати) і часом (волонтерство, участь у громадських командах, що працюють на перемогу тощо).
3. Бути готовим до мобілізації, передусім психологічно, а також практично.
4. Не вестися на російські інформаційні вкиди, не поширювати їх. Пам'ятати, що світ складний, не чорно-білий, в ньому нема простих відповідей на складні питання.
5. Давати відсіч спробам влади обмежити демократію, зупинити економіку, розширити корупцію – через соціологічні опитування, петиції, хвилі в соцмережах (сподіваюся, не дійде до того, щоб громадяни були вимушені порушити обмеження воєнного стану й виходити на вулиці).
6. Вичистити ту частину українського простору, за яку кожен і кожна з нас особисто відповідає, а саме – власний розум, тобто викинути звідти всю спадщину російсько-радянської імперії: залишки комунізму, тоталітаризму, колоніалізму, патерналізму, закритості, економічного дирижизму, комплексу меншовартості, радянських стереотипів тощо.
7. Підтримувати українське: товари, малих місцевих виробників, культуру, книги, незалежні медіа тощо.
8. Думати про інших. Поважати. Дякувати.

Насамкінець: дякуємо Збройним силам України за те, що поки що маємо перед собою відкритий сценарний простір, в якому можливе різне майбутнє.

Ще раз хочу наголосити: майбутнє не визначено наперед. Кращі сценарії можливі, тільки треба їх втілювати, а не просто вірити в краще.