Щодо інерційного сценарію Валерія Пекаря, що гуляє стрічкою фб.
Мова там про те, що нас чекає після перемоги. І чекає, за думкою автора, депресія. Малюється сценарій відмови від нас Євросоюзу, посилення диктатури влади, масова еміграція населення та безробіття.
Автор має сенс, АЛЕ.
Кожен, хто прочитав цей сценарій, задумається, або мав би задуматися: що в цьому сценарії буду робити Я?
Де Я в цьому сценарії? Що стане з моїм життям? З моїм майбутнім?
І ось тут є нюанси. Принаймні я суб'єктивно розкажу про власні відчуття після прочитання того сценарію: мені не страшно далі жити в Україні. Не страшно за наявності найпершої умови - внутрішньої цілісності. Коли ти не фрагментований на частини сумнівів, слабкості, безнадії, відсутності перспектив - а вже готуєш себе до того, що тобі особисто треба змінитися (дивно, якщо ти цього не зробив досі...)
Найперше, чого бажаєш - просто мирного неба. Просто жити. Якісь прості речі - пити каву на власному подвір'ї (балконі) вранці. Читати цікаву книгу у власному кріслі біля вікна. Спати у власному ліжку, а не на чужині. Це якісь базові речі для власного душевного спокою. А що робити далі задля забезпечення себе - потрібно думати зараз, а краще - вчора. А не після нашої перемоги, коли ти зненацька стикнувся з невизначеністю (ненавиджу ось це "зненацька", бо краще своє життя планувати, але ж зрозуміло - війна...)
Я пишу як цивільна, яких досі мільйони в Україні. Як цивільна, десятки дописів яких я щодня читаю, як вони плачуть від депресії закордоном, бо щемить серце і хочеться додому. Як цивільна, яких повернулося з заходу країни на схід дуже багато ще півроку чи більше тому. Туди, куди можна було.
Що далі? Тримати себе в кулаці. Бо досі якось плив, плив по течії, а тут велика війна і ти нюні розпускати будеш? Це ж перевірка всіх нас на силу волі. На витривалість. Не важливо, ким ти в цю війну ввійшов - важливо, ким вийшов.
Починати треба з себе. Бути готовим до життя після нашої перемоги треба вже зараз. Бо як пише автор того сценарію - люди можуть не бути готові зазирнути у прірву, чи підійти до краю прірви. Знаєте, наша більшість взагалі ніколи не була готовою до цього, тому голосувала за тих, хто її начебто від прірви врятує. Чи це був "крєпкій хозяйствєннік", чи той, хто "дагаварітся пасєрєдінє", - а взагалі починаючи з першого комуніста в 1991-му, щоб все як зазвичай, щоби менше незручностей, менше потрясінь.
Але ж щодо прірви. На мій погляд, прірва у вигляді поглинаня нас росією ( яке не відбулося) виглядала набагато жахливішою, ніж прірва у вигляді післявоєнного існування країни. Це якщо дивитися правді в очі. А існування країни після нашої перемоги буде лякати тебе лише тоді, коли ти підійшов до цього відрізку часу непідготовленим. Більшість майже ніколи не була підготовлена, але ж ми говоримо щодо Я. Щодо себе особисто, і що робити, щоб цього не лякатися.
Хворієш і боїшся розвитку подій? - Сядь і вивчи свою хворобу, і перелік дій, які ти можеш зробити. Або навчись змінювати відношення до неї.
Боїшся, що не зможеш заробити на хліб? - А що ще ти вмієш робити, і чи усвідомив ти, що мав би навчитися цьому вже сьогодні?
Цілісною людиною бути вигідно - бо ти підходиш до чергової проблеми підготовленим. Навіть після війни. Підготовленим внутрішньо - ти в принципі розумієш, хто ти, де ти, як ти, і що тобі в цьому житті треба. Бо обдумуєш ці деталі в кожну вільну хвилину. А потім твої думки поступово перетворюються в дії і результати. Сценарії для того й сценарії, що більшість з них мали геть інший розвиток.
А депресію залишмо песимістам. Зрештою, стара істина: якщо ти думаєш, що не можеш - ти дійсно не можеш.
