Опустимо корупційну складову, 400 грн навару з однієї книжки і звичне скорботне вопіяння в пустелі освітян щодо усталених схем затвердження підручників, угод з видавництвами і державою та авторських прав.
Опустимо питання кондового агітпропу взірців періоду вже напівздохлої КПСС з усіма нудними і неперетравлюваними в принципі штампами в підходах, в описах, у відборі тем, в ілюструванні. Як прокоментував сам автор, "зробіть краще, як такі умні!".
Я як історик зачеплю просто технічний момент - як найбільш нейтральний і найбільш (нібито) очевидний з усіх. Зарано. От елементарно зарано вносити до підручників війну, яка все ще триває. Яка невідомо ще чим скінчиться (хоча в підручнику не сформульовано навіть те, з чого почалась). Зарано для узагальнених оцінок, для висновків, навіть для загальної періодизації.
Таке має сенс закріплювати на сторінках підручників років через 10. Причому після завершення. Тоді картину вже видно вповні. Тоді вже можливі історичні висновки - об'єктивні, а не тенденційні чи політично вмотивовані.
Це абетка історичної науки.
Ну і не можна не згадати про наших дітей і юнацтво. Які не ідіоти. Які (навіть ті, які не читають) дивляться і слухають хоча би на ТікТок щодня якісь фрагменти реальної картини. Бо зараз не 1970-80-ті, інформація не обмежена двома телеканалами, газетою "Правда" і доступними для одиниць ентузіастів "голосами".
Але в початковій історичній освіті ми повернулись на 40-50 років назад: коли в школі дітям завантажували нудотну пропаганду КПСС і "офіційну версію", яка не мала нічого спільного з реальністю. От власне ті штампи, які старше покоління досі цитує і ними жартує. А якісь реальні дані школярі фрагментарно отримували на вулиці і в родинах.
Діти не терплять лицемірства. Держава, яка їм бреше в очі, - не їхня держава. Це одна з багатьох причин, з яких розвалився СССР: відчуження громадян від такої держави, яка постійно бреше. Тому отакими підручниками згнила ще в утробі НУШ виховує молодь-громадян світу. Байдужих до держави Україна і її проблем.
