Ті, хто кажуть, що обговорення теми виборів наразі не на часі - мовляв, спочатку треба виграти (закінчити) війну, а потім вже говорити про вибори - роблять системну помилку. До виборів, як політики, так і пасіонарний електорат, повинні готуватись і проробляти можливі варіанти вже наступного дня після виборів, що відбулись. Інакше вас легко обженуть на віражі ті, хто це розуміє.
За прикладом далеко ходити не треба. Проект "Голобородько" його бенефіціари запустили у 2014 році - одразу після Революції гідності та обрання президентом П.О. Порошенка. І як бачите, він спрацював через 5 років на всі сто. Трамп тільки но виграв вибори, а демократи вже проводять внутрішні праймерізи на наступного кандидата у президенти від своєї партії. Прикладів дуже багато.
❓ Що наразі відбувається у цьому контексті в Україні? Наприклад, Зеленський свою передвиборчу компанію вже розпочав - це настільки стало зрозумілим з його останнього, "паркетного" вью, що не помітити цього могла тільки дуже наївна людина.
Не приховую, що є прихильником Порошенка та його партії. Думаючим прихильником, а не фанатом. Знаю низку дуже поважних аналітиків та блогерів, які теж є прихильниками П`ятого президента, але безмежна ненависть до Зеленського (по-людські я можу їх зрозуміти) періодично перемагають в них здатність мислити та аналізувати відсторонено та з холодною головою. А саме ці якості потрібні для побудови конструктивної стратегії передвиборчої компанії.
Давайте я спробую "відсторонено" проаналізувати, який вимальовується розклад на поточний рік, бо зовсім не виключаю того, що вибори (як президентські, так і парламентські) можуть відбутись у його другій половині.
Серед тих, кого згадують ЗМІ, одразу відмету низку прізвищ.
Юлія Тимошенко. Одразу ні. В неї є досить великий ядерний електорат пенсійного віку, але абсолютно впевнений, що він може поповнитись максимум одним відсотком виборців.
Віталій Кличко. Багато киян його люблять (я його поважаю, як мінімум, за твердий прозахідний курс), але він ніколи не сягне загальнонаціонального масштабу електоральної підтримки.
Дмитро Разумков. Розумний, системний, але без жодної харизми. А виграти загальнонаціональні вибори без харизми та (що зараз важливо) без персонального внеску у цю війну - завдання досить примарне. І жоден "Печерський пагорб" у цьому не допоможе.
Сергій Притула. Народ їм вже наївся. Волонтер, високий, гарний, складно говорить, але стільки разів давав у штангу за останній рік, що претендувати на президентський масштаб вже не зможе. Відверто просів у народних симпатіях. Та й Пінчук, здається, вже махнув на нього рукою.
Якщо ви вважаєте, що у найближчі місяці "вистрелить" хтось відносно новий - на кшталт, Зеркаль чи Коболева, то не вистрелить. Не хочу довго писати чому - просто повірте.)
❓ Хто залишається в сухому залишку? Зеленський, Порошенко, Залужний. І золота карта у цьому розкладі у Залужного. Чий курс, менталітет, філософію з цих двох політиків прийме генерал, той тандем і виграє. Я свідомо кажу про тандем, бо тільки cтратегічне об`єднання двох з трьох цих особистостей гарантує перемогу - і ці особистості це добре розуміють.
Сам Залужний поки мовчить - і зі стратегічної точки зору робить правильно. Він працює на державній службі і повністю слідує етикету цієї служби. Можна було одразу піти в опозицію, а можна було залишитись і намагатись бути корисним Україні поза тим, у складі якої команди ти граєш.
Якось Тарас Чорновіл, якого я, попри певні розбіжності у поглядах, поважаю за щирість та патриотизм, написав, що "людина, яка почала співпрацювати із зеленою владою, вже ніколи від цього не відмиється". Не можу погодитись. Влада Зеленського, попри повне домінування лінії Єрмака, якраз і тримається на професіоналах, які вирішили не піти, а залишитись на своїх місцях середньої управлінської ланки. Не заради Зеленського, а в силу своєї відповідальності за інтереси України. Зеленські приходять та йдуть, Україна залишається. Саме у такому ракурсі розглядаю те, що Залужний залишився працювати у цій команді.
Так, Залужний жодного разу не висловив своєї прихильності до опозиції, але ще раз хочу нагадати про етикет держслужбовця. Між тим, у своїх статтях та виступах я бачу його абсолютно проєвроатлантичний курс, який повністю співпадає з тим, що відстоює партія ЄС на чолі з Порошенком.
І ще одне... Не Залужний зробив себе кумиром для певної частини населення. Це населення, як у нас водиться, авансом наділила його рисами кумира. Особисто я, хоч і не роблю з генерала нового месію, поважаю його за професіоналізм та патриотизм. Навіть попри сумнівні моменти його звільнення через ВЛК та певні непорозуміння з іншим поважним військовим - Муженко. Але знайдіть у цьому світі ідеальну людину.
І от, в ситуації, що склалась, найкращим варіантом для України я бачу синергію популярності Залужного із величезним досвідом Порошенка. А також їх потенційні домовленостями між собою, хто саме балатуватиметься у президенти, а хто займе інший пост (спікера чи ПМ) у випадку перемоги. Причому, краще б, щоб ці домовленості до певного часу не були публічними, бо з різних причин можуть потягнути вниз рейтинги як першого, так і другого.
Якщо ж, генерал вибере тандем із Зеленським (повністю нейтральним йому бути не вдасться), то це буде не тандем Зеленський-Залужний, а всім нам знайомий тріумвірат на чолі з Єрмаком. А це катастрофа для країни. Чи може Залужний цього не розуміти? Сподіваюсь, не може. Чи може генерал взагалі не йти у політику? Ні, вже не може. До того ж, у нього є свої амбіції у цьому сенсі, про які він розповідав вузькому колу людей під час свого стажування у МЗС. Та й його досить висока активність в публічному просторі (книги, статті) кажуть про це більше, аніж слова.
Головне зараз не намагатись вбити клин між Залужним і Порошенком (таку тенденцію вже спостерігаю), а навпаки - створювати інформаційні передумови для того, щоб вибір цих особистостей став логічним продовженням об`єднання тих ідейних пріоритетів, які вони сповідують.
І ще про одного "кандидата" у президенти я хотів би написати пару слів. Якщо ви помітили, серед непрохідних політиків я не згадав Бойка. Тому що його нішу (тільки не смійтесь зараз, бо це серйозно) активно починає "окучувати"... Арестович. Тільки прочитайте його останній пост щодо знесення пам`ятника Висоцькому - це ж справжній маніфест неокомунізму та несовітізму! Ресурс Арестовича? Наразі його немає, але скоро він почне формуватись тими структурами в росії, що пов`язані з медведчуком. Хоча, чого ж немає ресурсу? Те, що його ім`я в Україні знає кожна собака - хіба не ресурс? Те, що у нас, попри війну, залишилась купа совкодрочерів - хіба не ресурс? Так що, повірте мені, навіть якщо умовний Арестович не пройде до другого туру, він відбере голоси не у Зеленського-Єрмака, а у Порошенка-Залужного, або ж самого Порошенка. Виходячи з цього, він отримуватиме як фінансову підтримку з москви, так і інформаційну з ОПУ.
‼️ Тепер про вибори до ВР та партії. Мої друзі та читачі - люди просунуті, розумні та добре знають, що таке програма тієї чи іншої політичної сили, партійна робота, і як важлива її системність. Але це не стосується більшості частини нашого населення. Для цієї частини важливіше прізвище лідера, а не якась там програма, важливі обіцянки "посадити, підвищити та покращити", а не склад кандидатів у депутати.
Системність тут присутня тільки у партії ЄС. Зеленський же (та й Залужний також) свої нові програми писатимуть традиційно "за все хороше проти усього поганого", а імена потенційних депутатів будуть вноситись у списки в останній момент. Генерал без проблем створить нову партію (скажімо, "Захисники України"), серед потенційних членів якої я вже прослідковую цілу низку досить відомих політиків, військових та блогерів, а Зеленський проведе ребрендинг своєї абсолютно нікчемної та провальної "монобільшості" і також створить нову партію (скажімо, "73% forever!") та набере туди нових людей з урахуванням минулих помилок. Все вищесказане стосується і умовного Арестовича.
Так що, шановні, не переоцінюйте у цьому плані наш народ - вибори у ВР будуть логічним продовженням президентських - електорат в останню чергу дивитиметься на програму партій, а що стосується партійних списків, погляди людей навряд чи опустяться нижче першої десятки.
❓ Який висновок роблю з вищенаписаного?
Про вибори треба думати вже зараз. Правильний вибір всередині країни не менш важливий, аніж перемога у війні.
Без союзників їх не виграти жодній політичній силі - монобільшості в Україні вже не буде.
Не радив би в інформаційному просторі протиставляти Порошенко Залужному, а тим більше апріорі прив`язувати останнього до Зеленського - це у перспективі може зіграти деструктивну роль у випадку необхідності об`єднання зусиль євроатлантичних сил в Україні.
Ні в якому разі не недооцінювати Зеленського. Так, його рейтинги зараз йдуть донизу, але якщо раптом той же Трамп вирішить поставити свої фішки не на російське, а на українське поле, Шостий видасть це за свою "перемогу" і значним чином підвищить свої шанси на переобрання.
Не чубитись між собою "порохоботам". Не знаходитись у постійному пошуку "відщепенців" за ту чи іншу фразу, думку, навіть лайк. Людей з абсолютно правильним черепом у цьому сенсі не існує: люди - не косяк риб, члени якого по команді розвертаються у заданому напрямі.
Вірити у перемогу - як на війні, так і на внутрішньополітичному полі бою. Зневірився - програв. Не тільки вірити, але й працювати на перемогу.
