Тижні три тому став я свідком та й (лихий попутав) певною мірою учасником дискусії, яка розгорнулася в профільній фейсбучній філософській групі. Вона швидко перетворилася на класичний “народний” срач з використанням такої лексики, якої я від цеху мислителів не очікував.
Утім філософські срачі - не виняток в історії людської вільної думки. За однією з гіпотез, сам термін "філософ" народився в стародавніх Афінах. Так називали промовців на Агорі, які влаштовували словесні баталії, доводячи, що знають істину. Тож "філософом”, цілком можливо, називали "любителя помудрствувати", на відміну від власне мудреців - "софістів".
Зрозуміло, що срачі між численними хранителями істини не могли не породити філософську школу так званих “скептиків”, яка проіснувала близько 400 років і ідеї яких дійшли до нас у творах римського мислителя Секста Емпірика.
Він і залишив нам вказівки щодо того, як треба себе поводити мислителю, аби не бути засмоктаним у болоті срачів. Час сьогодні такий, що ці поради можуть статися у нагоді.
Ось кілька з них:
1. Щоб претендувати на істинність, кожне твердження має пройти перевірку на достовірність, яку треба підтвердити ясною аргументацією.
2. Твердження, якому надано статусу істинності без підтвердження граничної достовірності, вважається “догмою”. А ті, хто проголошує чи поширює
догми, є “догматиками”.
3. Догматики ніколи не доходять згоди між собою. Тому 99% срачів відбуваються саме між догматиками різних переконань.
4. Догматиками є рівною мірою й ті, хто безапеляційно щось стверджує, і ті, хто безапеляційно заперечує. Догматиками є й такі, що кажуть: " все у цьому світі відносно" (бо наголошують на слові “все”).
5. Ставши свідком срача, не варто кидатися на захист однієї з сторін. Непереборне бажання дати відкоша комусь із догматиків свідчить про те, що ми самі ризикуємо перетворитися на догматиків.
6.Догматиками є й “білі пальта”, які прагнуть вивищитися над бійкою. Бо це теж претензія на знання істини.
7. Мудрий скептик утримується від того, щоб бути арбітром і судити. Бо “немає жодного сенсу висловлюватися про те, навколо чого існують непоборні розбіжності (в поглядах)”, пише Секст Емпірик.
8. Участь у срачах завдає страждань. Бо, як вважає древній філософ, більш ніж реальні явища і події доводить людину до відчаю безвихідь догматичних узагальнень. Люди більше страждають не від відчуття голоду, а від укоріненого в свідомості: “Голод — це погано, голод — це зло, голод спричиняє смерть”.
9. Ми маємо знати, що жодне з тверджень, які борються за право на істинність, не стоїть вище іншого за ступенем достовірності. Будь-якому аргументу можна протиставити інший, рівний йому.
10. Скептик утримується від суджень, він нічого не стверджує і не заперечує. Але він визнає за кожним право сказати: “я так вважаю”, “я так відчуваю”, “мені так здалося”. Бо кожна людина сприймає сам факт його відчування як істину. “Ми, пише Секст Емпірик, погоджуємося з тим, що відчуваємо солодкий смак меду. Але в тому, чи справді мед солодкий, ми сумніваємося”.
11. Безплідність сварок між догматиками, пише філософ, обумовлена багатьма причинами, в тому числі їх різними переконаннями, різним досвідом, різними мовами, душевним станом, в якому перебувають учасники срача. “У стані природному й неприродному предмети сприймаються неоднаково, - пише Секст Емпірик. -- Божевільним і одержимим здається, що вони чують голос богів, а нам — ні.”
12. Це не значить, що скептик не має слухати суперечку догматиків. Він має її споглядати. І в разі, коли хтось намагатиметься видати догму за істину, скептик може запропонувати довести її достовірність. А після того як догматик виявиться нездатним на це, змусити його визнати, що його “істини” — то лише плід його уяви.
13. Іноді догматики мають у запасі “неспростовні” з їх точки зору докази. Але справа в тому, пише Секст Емпірик, що і “докази завжди потребують критеріїв, щоби бути незаперечними. І не може бути правильного доказу, якщо йому не передує правильний критерій. Так само не можна мати правильного критерію, без того, щоб бути наперед впевненим, що він озброєний доказом”. Мало хто з догматиків може вибратися з цього зачарованого кола, коли доказ і критерій є взаємозалежними і таким чином обидва виявляються недостовірними... .
14. Найбільша цінність для скептика - завжди зберігати врівноваженість і незворушність. Істина, якщо вона існує, сама проявить себе в нашому повсякденному житті.
15. Звичайно, є речі, в яких скептик не має сумніватися. Це -наші життєві потреби і обставини, які змушують нас діяти, а не сумніватися. Це закони і традиції, яких ми маємо дотримуватися, щоб жити серед людей. Це, нарешті, правила і закони нашого ремесла, за рахунок якого ми живемо. Словом, все те, що є плином життя, що є життєвим досвідом. Саме він і підкаже нам, що на практиці є істинним, а що ні. Так мислив Секст Емпірик...
... Здається, догми оточують нас щільним кільцем. Вони легко сприймаються, бо не потребують верифікації. Усі срачі точаться навколо них.
Згадайте: “Західні союзники нас зливають”, “США бояться перемоги Росії”, “Українці — живий щит Європи”, “Росія воює з НАТО”, “третя світова війна вже почалася”, “влада краде”, “опозиція виконує темники кремля”, “влада кошмарить бізнес”, “влада належить багатіям”, “всі українські судді — продажні”, “українські генерали не жаліють солдатів”, “воює біднота — бізнесмени сидять по ресторанах”, “москвороті — п’ята колона кремля”, “Булгаков — шовініст”, “Бандера — терорист”, “ліваки — головна небезпека цивілізованого світу”, “українська влада сповідує націоналізм”,”немає хороших росіян”, “українська культура — маленька”, “Україна була колонією Росії”, “Україна на свою голову навчила Росію бути імперією” - і так далі, до нескінченності.
Іноді складається враження, що весь наш комунікативний простір заповнений монологами, єдина мета яких — поширення догм, часто-густо взаємовиключних, а також - образами, коли в цих догмах хтось сумнівається. Підсилені соцмережами й ЗМІ, ці догми набувають заразності віруса й рис епідемії, яка змушує наше суспільство страждати від колективної шизофренії.
Але давайте, засумніваймося в усіх цих догмах, давайте, вимагатимемо доказів достовірності цих суджень — з холодною головою й урівноваженим серцебиттям!
Можливо, скептицизм - це єдині ліки, які можуть запобігти колективному божевіллю...
Хоча й цю тезу можна піддати сумніву...
