Той самий Ізюм, під яким зараз йдуть важкі бої. Місто 1681 року народження. Серед версій істориків є така, що колись тут господарювали татари, а орієнтир міста - гору Крем'янець (219 м над рівнем моря) називали по-своєму: узун-курган. Тобто довга гора. І ось ця назва з часом трансформувалась в назву Ізюм.
Для мене місто знайоме тим, що через нього дорога вела мене з Харкова на Донбас. Так, нажаль, тільки як транзитне містечко.
АЛЕ будь-яке містечко в Україні важливе тим, що воно НАШЕ. Зараз окуповане та зруйноване, без світла, тепла і води.
Інтенсивне бомбардування міста почалося 6 березня і носило хаотичний характер. Військової доцільності руйнувати дитячі садочки, ліцей, меморіали загиблим у другій світовій, центральний парк, центральну площу, медичні заклади - не було. Місто було знищене на 80% ще тоді. Хоча, про яку військову доцільність може йти мова, коли ми говоримо про російську "армію"?
"Армію" беру в лапки, бо хоча армії й бувають різні, але на росії ось це терористичне угрупування - це все, що в них є. Колись писала знайдені цитати військового генерала чи аналітика Німеччини, часів Другої Світової. Там він давав характеристику цій "армії" - і я не бачу, що щось змінилось. Якщо ВСУ мають право приймати рішення на місцях - то росіяни і досі виконують вказівки зверху. Ну згадаємо Чорнобаївку. А коли росіянин позбавлений дозволу критично мислити, приймати рішення за обставинами - то як сказали йому "утюжить Украину", то він це й робить. Не своє - не жаль.
Навряд чи ми у відповідь будемо руйнувати їх парки та лікарні, ліцеї та дитсадочки, як це роблять вони. Але ми можемо точечно, філігранно, завершити руйнувати їх нафтобази та військові аеродроми. А цивільні їм взагалі тепер ні до чого - їх же не приймає ні одна адекватна країна.
Різниця у наслідках цієї кровавої війни в тому, що за наші міста вже беруться відомі архітектори та урбаністи. Вже на низькому старті всі причетні, хто буде й зможе відновлювати.
Хто відновить саму Росію - невідомо.
А я подумки з нашим Ізюмом, де хлопці з ЗСУ з азартом мочать рашистів. Побажаємо їм подальшого успіху.
