Путін їде до Волгограда, щоб бодай на кілька днів роковин Сталінградської битви повернути йому стару назву. Назву, в основі якої, — прізвище диктатора, що викликає огиду та ідіосинкразію не тільки у тих, кому довелося пережити морок сталінського терору, та їхніх нащадків. Сталінізм – синонім неприйнятної у світовій політиці XXI століття політичної практики, уособлення найрафінованішого зла.
Засуджений своїми ж однопартійцями з трибуни XX з'їзду, він став прокляттям цілого пласту російської історії, відтак, — у часи брежнєвізму, — сором'язливо замовчувався, як ото в родинах не бажають розводитися про виродків. У часи горбачовської перебудови суспільство (серед нього й ті, хто пережив сталінізм на власній шкірі) вжахнулося від масштабів злочинів та терору, від ціни, що її заплатили народи СРСР (серед них — і росіяни), за "велику перемогу", "колективізацію", "індустріалізацію"… Одне слово, за всі "звитяги" "дядечка Джо", недовченого семінариста і большевицького бандита Джугашвілі.
Прощання без покаяння не варте й шеляга. Це варто було зрозуміти ще 1986 року, коли у ще совєтських кінотеатрах публіка завмирала перед екранами на "Покаянні" Тенгіза Абуладзе
Здавалося б, тоді, в роки "гласності" й опісля, Росія назавжди
попрощалася зі сталінізмом. Але прощання без покаяння не варте й шеляга. Це варто було зрозуміти ще 1986 року, коли у ще совєтських кінотеатрах публіка завмирала перед екранами
на "Покаянні" Тенгіза Абуладзе. І дати самим собі відповідь на риторичне запитання (точніше, — знак оклику) у найвідомішому діалозі:
- Скажіть, ця дорога провадить до храму?
- Це вулиця Варлама (герой Абуладзе, прототипом якого був Сталін). Не ця вулиця веде до храму.
- Тоді навіщо вона? Навіщо дорога, якщо вона не веде до храму?
Відповідь досі висить у повітрі російських обширів. Бо "народцу", у принципі, "какая разніца". Бо "народєц" свідомо вручає владу у руки прямого спадкоємця сталінських карателів з НКВД-ОГПУ-МГБ-КГБ, дозволивши цій злочинній квадризі все, що їй заманеться.
Війна проти України, — далебі, не дорога до храму, як оце з усіх сил пнеться подавати московська пропаганда, волаючи на весь світ про "захист російськомовних", "адіннарот", "денацифікацію братьєв". Війна в Україні – це продовження сталінської політики геноциду українців, бо тоді сатрапові мало було Голодомору. Йому забракло навіть товарняків, аби після "возз'єднання" 1939 року (фактично змови з Гітлером), вивезти до Сибіру всіх галичан.
Війна в Україні – це продовження сталінської політики геноциду українців, бо тоді сатрапові мало було Голодомору. Йому забракло навіть товарняків, аби після "возз'єднання" 1939 року (фактично змови з Гітлером), вивезти до Сибіру всіх галичан
І ось коли у цій ганебній "спецоперації" Путін угруз по вуха у воєнних
провалах, коли міжнародна спільнота зуміла консолідуватися для належної відсічі неосталінізму і вже замислюється не тільки над тим, чим допомогти Україні, але і як покарати воєнних
злочинців, бункерний дід знову викопує зігнилий труп "Варлама", і пнеться продати його давню "перемогу" як свою. Ну, якщо зміна дорожніх вказівників і погруддя упиря є вікторією,
то хай так і буде… У всякому випадку супутнику Путіна, "тік-ток-генералу" Кадирову влаштують тло для чергового відосика.
Гасло "Можем повторіть!" є ідеологемою війни проти України, стислим викладом усіх путінських довгих "історичних промов" та багаторічних зусиль роспропагандистів
Путін має досвід. У
принципі, "побєдобєсіє" за його правління стало фактично державною доктриною Росії, ефективним камуфляжем реального стану справ в країні та інструментом міжнародної політики.
Гасло "Можем повторіть!" є ідеологемою війни проти України, стислим викладом усіх путінських довгих "історичних промов" та багаторічних зусиль роспропагандистів.
"Антифашистський" флер путіносталінізму влучно розвіяв Тімоті Снайдер, заявивши, що "називати інших фашистами, коли ви самі фашисти, – основна путінська практика. Я назвав це
"шизофашизмом". В українців найелегантніше формулювання. Вони називають це "рашизмом".
…Отож Путін їде у Волгоград. Повертатиметься зі Сталінграда. Мандрівки у минуле завжди небезпечні. Хоча б тим, що схожі на фарс.
P.S. І про ціну Сталінграда. У битві на Волзі німецька армія втратила 1,5 млн осіб, 3 тис. танків, 12 тис. гармат і мінометів, 4,4 тис. літаків. Втрати червоної армії — 1 мільйон 130 тис. осіб, 4,3 тис. танків, 15,7 тис. гармат і мінометів, 2,8 тис. літаків.
