Богдан Хмельницький у своїй боротьбі проти Речі Посполитої створив три військово-політичні коаліції, кожна з яких мала на меті зміцнити позиції України та забезпечити її незалежність.
Перша коаліція, утворена у 1647–1648 роках, об’єднувала українських козаків, Кримське ханство та Османську імперію. Вона дозволила зупинити можливий союз Речі Посполитої з московією та принесла значні військові успіхи, зокрема перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями.
Завершилася ця кампанія Зборівським договором 1649 року, який визнавав автономію козацької держави, але не гарантував повної незалежності.
Проте хан Іслам-Гірей III двічі зраджував козаків, що призвело до поразки під Берестечком у 1651 році та критичної ситуації під Жванцем у 1653 році. Османська імперія, хоч і підтримувала цей союз, не втручалася активно, що змусило Хмельницького шукати нового партнера у боротьбі з Польщею.
Друга коаліція була укладена в 1654 році між Україною та московським царем Олексієм Михайловичем. Це була спроба здобути військову підтримку для продовження війни з Річчю Посполитою.
Проте угода в Переяславі не принесла очікуваних результатів. Частина козацької старшини та київське духовенство відмовилися присягати цареві, передчуваючи небезпеку втрати самостійності. Уже через два роки, в 1656 році, московія уклала Віленське перемир’я з Польщею, не запросивши українських представників, чим фактично зрадила союзницькі домовленості. Це змусило Хмельницького шукати альтернативні дипломатичні шляхи, щоб врятувати Україну від колонізації.
Третя коаліція, що діяла в 1656–1657 роках, об’єднала Україну, Швецію, Семигород, Бранденбург, Молдавію та Валахію. Вона була спрямована на повне знищення Речі Посполитої та створення незалежної держави — Великого князівства Руського, що об’єднало б українські та білоруські землі.
Такий масштабний план викликав занепокоєння в московії, яка, щойно уклавши мир із Польщею, негайно розпочала війну зі Швецією, щоб завадити здійсненню задуму Хмельницького.
Військові поразки та дипломатичні труднощі виснажили гетьмана, що значно погіршило його здоров’я. Його смерть у 1657 році стала важким ударом для української держави, яка втратила лідера, здатного вести боротьбу за незалежність.
▪︎
Період від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманування Івана Мазепи характеризувався внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну
• Відсутність загальнонаціонального лідера після смерті Б. Хмельницького;
• Розкол серед української еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина — на Річ Посполиту;
• Перевага особистих інтересів старшини над державними;
• Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва й селянства підпорядковуватися будь-якому уряду;
• Втручання з боку Речі Посполитої, московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.
▪︎
Ситуація Хмельницького перегукується із сучасною війною, коли Україна змушена шукати військово-політичних союзників для боротьби з російською агресією.
Як і тоді, сьогодні союзники надають допомогу, але водночас переслідують власні інтереси.
Зрадницьке Віленське перемир’я московії нагадує спроби сучасної росії використовувати дипломатію для збереження контролю над окупованими територіями.
Як і в XVII столітті, українці змушені самотужки боротися за незалежність, не покладаючись на єдиного союзника.
Історія коаліцій Хмельницького доводить, що лише сильна українська держава може гарантувати свободу, а зовнішні альянси, хоч і важливі, не можуть бути абсолютною гарантією безпеки.
