Зненацька нагадала мені мене самого класі в дев'ятому.
Це було в далекі 60-і. Ми великою компанією грали у футбол на галявині посеред наших будинків, влаштувавши чималий рейвах.
Сусіда, вікна якого виходили на галявину, вийшов у двір і командним тоном наказав нам іти грати в інше місце, бо від грюкання м'ячем в його дружини болить голова.
Ми, звичайно, були проти. І я, як старший в компанії, із роздратуванням заявив, що ми нікуди не підемо, бо це громадська територія, а командувати він може лише у своєму дворі.
Я зиркнув на нього з таким викликом, що сусіда раптом зблід, розгублено повернувся й пішов собі...
Цей чолов'яга був грозою дітлашні на нашій вулиці. Немолодий, прямий як жердина, мабуть колишній військовий, він за кожної нагоди робив нам зауваження. А ще командував свою жінкою й не пускав синів гратися з нами.
З раннього дитинства ми всі страшенно боялися його і його командного голоса.
І ось я збунтувався, накипіле виплеснулася. Я відчув себе рабом, який повстав проти свавілля стариків. І - переміг!
Це був шалений драйв. Адреналін нуртував у жилах...День удався...
А потім спливли роки. Дружина сусіди померла першою. Він став зовсім відлюдником і рокіа за 10 пішов за нею.
І вже в роки зрілості я раптом згадав цей випадок і мені стало соромно. Я відчув, що тоді, багато років тому вчинив як свиня. Можливо, жінці цього чоловіка справді було зле, а я й не подумав її пожаліти. Ще й, відмовившись преренести наші розваги в інше місце, теж трохи вкоротив їй віку. А своїм рознузданим тоном ще й принизив, можливо, заслужену людину.
Почуття провини за цей, здавалося б, дрібний вчинок (як і за багато інших) гризе й дониніі. Бог знає, як змусити каятися.
Я вже давно сам знаю, як скаче артеріальний тиск від гамору за вікнами. Але не виходжу сваритися. Бо згадую себе в дитинстві.
Буває, відчуваю ті недолугі агресивні виклики з дріб'язкових проблем, якими юнь прагне випробувати нерви.
Намагаюся не подавати виду, що мене зачепило. Іноді навіть смішно, бо з висоти років бачу: все це не від злоби й зіпсутості, а через комплекс неповноцінності, через невпевненість у собі, через незадоволеність своїм місцем у жорстокій молодіжній ієрархії.
Прирікання юні з стариками - це не протест поколінь, не боротьба прогреса з відсталістю.
Це просто такий собі тренінг, спарінг кандидатів у чемпіони з зірками боксу, які давно вийшли на пенсію, але дещо знають.
Це випробування м'яких ще пазурців перед майбутніми внутривидовими баталіями, коли молодим доведеться зчепитися з сильним й агресивним ровесником, і це буде двобій жорстокий і безкомпромісний...
То хай тренуються. Я якось переживу)...
