Допомагати Україні відстоювати своє суверенне право на існування, як самодостатнього народу, є не доброю справою, милістю Заходу, а його зобов’язанням. Цивілізаційним, моральним і політичним.
Інакше виплекана справжніми лідерами світу західна система демократій нічим не відрізняється від автократичних режимів, хіба що тільки ілюзіями. Крім того, будь-яка перемоги Росії в Україні стане негайною катастрофою для європейської безпеки й стабільності США.
І однозначним, безсумнівним поштовхом до гонки ядерних озброєнь «всіх проти всіх». Наступний сценарій вже не раз розіграний в голлівудських ядерних драмах.
Врешті, в України вже є ОТРК «Гром» з дальністю понад 500 км і достатньо ядерних матеріалів. І не тільки. В час відчаю, коли Путін не залишить шансів українцям, неминуче постане питання: загинути біля своїх будинків, на вулиці, або в копальнях Сибіру, Чукотки, Якутії, в російських мундирах на території Європи, чи використати всі можливості й ресурси, які мають хоча б один шанс подолати одвічного ворога, з яким змиритись неможливо. Це тільки логіка, момент якої ще не настав і його можна попередити.
Можливо, про це також говорили на закритій зустрічі у Шольца Байден, Макрон, Стармер і німецький канцлер.
Зеленського не запросили. Вже вкотре порушивши власний імператив: «Ніколи про Україну без України».
Колективний Захід не відродив в собі Геракла і не заключив Путіна, як давньогрецький герой. Той, за наказом царя Еврисфея, палицею і голими руками задушив немейського лева, зняв з нього шкуру і зробив собі бойові обладунки.
Все ще могутній євроатлантичний «клюб» продовжує жити міфами про власну велич, непереможну силу і світове лідерство. Не відчуваючи, що маленькі, але злі, Іран з Північною Кореєю, не кажучи вже про великих і сильних, Китай з Росією, можуть перетворити передові плюралістичні демократії в суцільний хаос і запустити процес їх занепаду. Вони в це не вірять, не бачать і особливо не переживають. І думають, як принести жертву Дракону.
Вівцею і биком вже не обійтися. Вдатися до ритуальних вбивств жертв Одіну вікінгами або жертвоприношенням майя чи інків, які годували людською кровʼю Сонце, неможливо. Через цілу купу моральних імперативів і так званих цінностей, які стали філософським каменем існування західної цивілізації. Але якщо треба, то жертву приносять.
Саме навколо цього точиться дискусія між головними контрибуторами існування української держави. Саме так – «бути чи не бути, чи в думках шляхетних ще страждати, каміння і стріли долі навісної в собі тримати, чи піднявши руки, спинити мури труднощів. Заснути й сном мерців сказати: ми скінчили».
Це Гамлет. З Потойбіччя звертається до «берлінської четвірки». Нічого не змінилося. Мертві перемагають живих. Жертвоприношення залишилося. Змінилась його форма, але не суть.
Джо Байден востаннє бортом №1 відвідав Європу. «Мілтон» зупинив його провести ефектне шоу на «Рамштайні» в підтримку України. Стратегія Бременських музикантів: «Мы к вам заехали на час, привет, бонжур, хелло, а-ну скорей любите нас. Вам крупно повезло!».
Президент Штайнмаєр у своєму палаці Бельвю нагородив його «Великим хрестом», який до нього отримував лише Буш-старший.
Переговоривши «тет-а-тет» із добрим самаритянином-канцлером, вони заявили, що «Америка і Німеччина – це два найкрупніших помічники України в її боротьбі за виживання». Ввечері вчотирьох вони обговорювали «плани перемоги» Зеленського і його ультиматум – НАТО в обмін на ядерну бомбу.
Як не намагалися журналісти розкрутити їх, вони не зробили жодного натяку про хід перемоги. Можливо тому, що проблема жертвоприношення Україною не виключалася. Не менш важливою і лякаючою перспективою могла бути дискусія про «життя з Трампом» і перспективи подальшої підтримки Києва.
Бо Великий Дональд і його впливові соратники в Конгресі вже дали зрозуміти, що підтримка України з перемогою республіканців може бути навіть зупинена.
