Перш ніж перейти до основної теми, мушу дати певне пояснення щодо судової реформи, бо в мене вже ідиосинкразія на це словосполучення. Так от, справа абсолютно не в тому, що «Порошенко не провів судової реформи». Насправді, постмайданною владою були прийняті закони, котрі безпрецедентно знизили вплив політичного класу на Феміду, надали суддям небаченої доти незалежності, зробили процес їхнього відбору нечувано (як ніде в світі) транспарентним і в тій же мірі залежним від громадського сектору (при всій неоднозначності мого ставлення до реєстрових антикорупціонерів). І хоча на першому етапі (перенаборі Верховного суду) цей підхід дав непоганий результат, у цілому по країні ми не отримали головного - правосуддя. Попри факт, що загалом рівень неправосудних рішень далеко не такий високий, як вважає більшість населення, в нас на очах маса суддів відверто знущаються над законом - і не отримують за це жодного покарання. Це навіть не кажучи про діяльність ОЗУ Портнова-Вовка, яка кришується адміністрацією Зеленського та ним самим.
А тепер декілька тез і висновки, котрі видаються мені ультимативними.
1. Не існує варіанту добитися суттєвого економічного росту без суттєвого ж (на порядок) росту інвестицій в економіку.
2. Розраховувати на серйозний приплив довгострокових інвестицій без їх ефективного судового захисту смішно. Дуже мало хто готовий вкладати гроші в місце, де вони не є захищеними. Навіть порівняно висока норма прибутку не компенсує ризику втратити все - принаймні, для серйозних інвесторів.
3. Отримати ефективну систему правосуддя без волі еліт (не лише політичної) неможливо. Особливо це стосується великого бізнесу, котрий здатний, крім усього іншого, фінансувати телеканали (читай: рейтинги), політичні партії чи просто пачками брати на утримання депутатів.
4. Нинішні еліти абсолютно і категорично не зацікавлені в установленні в Україні правосуддя. Більше того, вони зацікавлені рівно в протилежному. Якщо ви проаналізуєте джерела доходів олігархів (особливо, за останні півтора роки), то побачите , що всі вони зав‘язані не на бізнес-таланти чи створення конкурентного продукту, а на зловживання - чи то монопольним становищем, чи то просто політичним впливом. Достатньо подивитися на ситуацію в енергетиці, щоб це зрозуміти (навіть неспецалістові).
5. Українські олігархи ніколи не підуть на зміну ситуації добровільно. Нинішній стан речей для них вигідний, а філософствування на тему «в розвиненій країні їхні активи коштували б на порядок більше» - прекраснодушні фантазії, відірвані від реалій. Бо в розвиненій країні їм довелося б конкурувати - а цього вони ніколи не вміли й уже не навчаться.
6. Єдиний спосіб розірвати це зачароване коло, котре прирікає країну й народ на дуже невтішні перспективи - позбавити олігархів нинішнього політичного й економічного впливу.
7. Спочатку в них потрібно забрати телевізійні канали, бо інакше будь-який владний політик повторить долю Порошенка-Яценюка в постмайданні роки. Це можливо зробити прийнявши зразу після виборів (коли рейтинг політсили-переможця максимальний) правильний закон про медіа.
8. Негайно після цього, діючи, переважно, через Антимонопольний комітет, смусити олігархів продати бодай частину їхніх активів перевіреним західним інвесторам чи міжнародним корпораціям. Подбати також і про те, щоб найбільші держпідприємства, котрі готують зараз до приватизації, викупили тільки такі компанії. Це дасть подвійний виграш: необхідну критичну масу великих платників податків, котрі вміють і хочуть працювати без хабарів, а також прискіпливу увагу відповідних посольств (особливо, американського) до захисту бізнесу в Україні.
9. Так, до наступного перенабору суддів Захід повинен мати безпосередній стосунок. Але якщо не вирішити проблеми з пунктів 7-8, серйозного ефекту це не дасть.
10. Немає жодного шансу, що ця влада - слабка, дилетантська, корумпована й повністю залежна від олігархів - здатна з такою реформою упоратися - чи, бодай, розпочати.
11. Будь-які зміни в судовій системі наразі, коли до них буде причетний Портнов із командою, обернуться бідою. І слід всіма силами цьому запобігати.
12. Як на мене, центральне місце в акціях опозиції з приводу судової системи повинен займати тиск щодо справедливого розгляду справи ОЗУ Павла Вовка та його ОАСК. Це ракова пухлина на тілі українського суспільства й чим довше держава тягне з покаранням цієї банди, тим більше метастаз вона встигне виробити, отруюючи суспільство.
До речі, слідство із цього приводу НАБУ завершила (попри те, що блядська ВРП навіть не відсторонила вовчу зграю від судочинства й не дала можливості цих покидьків допитати).
