Вчора на прилавку було п'ять пиріжків, а сьогодні двадцять. І кавовий апарат полагодили.
— О, а ви тут надовго? — Питається продавчиня.
Їх багато в малесенькому магазинчику всередині розбитого росіянами мікрорайону. Будівельники. Дійшла черга й сюди на відбудову.
— Та місяців на п'ять. Зачекайте, сюди ще інші майстри заїдуть. Внутрянку робити.
Вони тепер кожного дня роблять касу магазину продуктів та сусідньому, з кавою та цигарками. Ті щасливі, бо людей не було. За день може дві людини зайдуть, ото й усе.
Товару побільшало. З'явилася вітрина з ковбасами.
До будинків почали повертатися місцеві, бо дійшов слух, що настала їх черга на ремонт. Приїзджають, спостерігають, спілкуються, домовляються.
Повертаються. Автівок у дворах побільшало.
Відновили побиту церкву. Потягнулися віряни.
"Колонка", як її називають місцеві, звідки йде безкоштовна джерельна вода, перебита ракетами, тепер оточена чергою людей. Полагодили її.
З'явилися мами з діточками.
І чистота навкруги.
Так повертається життя. Так воно все працює. Як по ланцюжку, одне відкриває шлях другому.
Попри те, що нас б'ють щодня й щоночі.
