Про порохоборство.
Чужими руками створене чучело: хто насправді кричить під вікнами про "кіло шашлику"
Коли пропагандисти беруться за філософію, завжди варто перевірити кишені: зазвичай в одній — обгоріле солом’яне чучело, в іншій — каністра з бензином.
Допис Вадима Рибачука — свіжий зразок саме такого явища. Формально — спроба осмислити ресентимент, ностальгію, політичну поразку та радикалізацію. А насправді — спланована атака на частину українського суспільства, що не погоджується з курсом теперішньої влади. І головне — має пам’ять.
Простий прийом: створюється химерний образ “порохобота” — фанатичного, злобного, токсичного сектанта, який нібито волає під вікнами кожного українця. Цей образ має всі риси типової карикатури — перебільшені емоції, агресія, абсурдні гасла. Але звідки він узявся?
Тут найцікавіше. У значній мірі, цей “персонаж” — продукт тих самих ботоферм товариша Федорова, які роками працюють під дахом президентського Офісу. Коментатори з фейковими обліковками навмисне створюють радикальні висловлювання від імені “патріотів”, а потім ці ж висловлювання — вже під лупою Рибачука — стають предметом осміяння.
Це інформаційна спецоперація з подвійним дном. Спочатку — токсикація політичної мови. Потім — моральна делегітимація опозиції. І все це — під соусом "чесності", "совісті" й "правди".
На поверхні — це текст про “гірких”, “ображених” і “фанатиків”. Але під ним — стратегія: не дискутувати з опонентом, а перетворити його на гротеск, що не заслуговує навіть співчуття. У час війни, коли суспільству потрібна єдність і зрілість, така риторика — не просто цинічна. Вона небезпечна.
Це не боротьба з радикалами. Це — випалювання поля, щоб ніхто більше не сказав: “А, може, треба по-іншому?”. Бо будь-хто, хто так скаже, автоматично отримає етикетку “лох під вікнами з аватаркою не того кольору”.
Так знищують не опозицію. Так знищують довіру.
