“Росіяни нам добре платять за цю війну”: чому в ОРДЛО ніяк не намріються російським світом
Я вже якось писала, що окупація Луганщини почалася не з танків та пострілів, а з пропаганди. Вірніше сказати, то не так щоб пропаганда, як це розуміють люди. Скоріше це була лагідна русіфікація, лагідна українофобія, така собі інформаційна окупація та утворення симулякрів, де на перші шпальти виводили прості й зрозуміли пересічній людині наративи: «забрать и поделить», «богатые-воры, бедные-честные», «Украина все у нас забирала себе», «Донбасс кормит Украину». Ну й таке усе собі у червоно-серпастому.
Просто пробуджували у людях недовіру до держави, знецінювали усі здобутки часі Незалежності, розділяли по мовному та національному принципу, та підживлювали особисті вади людини – заздрість, жадобу, потребу у насильстві.
В цій інформаційній машині були задіяні усі сфери життя, від дітсадочка до церкви.
Працювали якісь псевдо-громадські організації, наприклад, «Родительский комитет», які збирали однодумців серед батьків, щодо виховання дітей в дусі середньовічча. Не мити, не робити щеплення, бити, карати, не давати свободи, годувати тільки «щи да каша – пища наша».
У церквах працювали священники, які переконували у величі росії, теж знецінювали Україну та нав’язували модель російської моральної поведінки: жінка не має прав, дитина не має прав, вбивати нормально.
Наративів було дуже багато. Майже усі були взяти з часів срср, бо простіше було пробудити у людині те, що вже закладено ніж сформувати нове.
Більш за все страждали діти, бо відпрацьовували на них багато пропаганди, але гірше за все, саме їх тримали у заручниках пропаганди – «это все ради будущего детей, Запад хочет украсть наших детей, дети должны расти в нормальных семьях, семейные христианские ценности нужны нашим детям, а не гей-Европа».
У 2014 – 2017 роках, пропаганда в ОРДЛО була спрямована виключно на дорослих, а ось з 2017 її змістили на дітей та підлітків.
Чого згадала за усе це? Бо зрештою уся пропаганда була спрямована на те, щоб показати «народам Донбасу» шлях для вибору: ось вам багата росія, чого ж триматися за бідну Україну.
Діти просто вибирали те, що вибирали їх батьки. Нелогічно їх в цьому звинувачувати. Якщо батьки бігали по хаті з щасливими обличчями «заживем с путиным по-багатому», то й дитина раділа, що стане «русским человеком».
Дорослі ж робили свідомий вибір. Підкреслюю це.
Й вибір робився не у темні печерні часи, а у часи доступності інформації, швидкісного інтернету, а що ще цікавіше, наочного прикладу, бо ж Луганщина та Донеччина це прикордоння, яке весь час жило пліч о пліч з «братами» й знало, як живе та ж сама Ростовщина-прикордоння росії.
Я це підкреслюю, бо це дуже важливо у розрізі останніх новин.
Отой вибір й мотиви, це основа останніх новин, як з ОРДЛО так й з росії. Саме тому хочу ще раз пройтися по подіям 2014 та звернути увагу читача на те, що очікувала критична більшість мешканців Донбасу та за що саме вони хотіли російського пабагатому.
Дуже багато людей у 2014-му робило вибір у бік росії (стать русским человеком) саме через високі очікування подарунків від росії.
За це очікування «пабагатому» вмирали. З ним та вірою, що це буде дійсно так, йшли на смерть.
Що вкладали люди в це очікування? Кожен своє, особисте.
Я не бачила й не чула, щоб люди казали щось химерне, наприклад, «за город-сад», «за будущее». Кожен називав конкретне, особисте «хочу». Великі пенсії, щоб сусід втратив майно, щоб когось розстріляли, особистого ворога, щоб комусь щось не дали, а йому дали й набагато більше, ніж іншим.
Люди у 2014-му несли таке, що я весь час думала про негайну психіатричну допомогу суспільству.
Але згодом, проаналізувавши, я зрозуміла, що просто раніше не звертала уваги на очікування середньостатистичної людини, бо вона приховувала свої мрії. А ось війна, зброя та вседозволеність, індульгенція на зраду, дали змогу критичній більшості просто стати чесними, зняти маски.
Ні, інколи вигулькувало щось накшалт «здесь будет город-сад», «маленькая угольная швейцария» й все таке, щоб у доларах, евро, особняки у 5 поверхів й рахунок у швейцарському банку для пересічного шахтаря, пенсіонера, вчителя, лікаря. Але чомусь ці мрії не були пов’язані з працею, а виключно з тим, що росія має це дати за зраду України, або ж усе це можна отримати забравши у іншої людини, не цураючись навіть вбивства заради своєї мрії.
Як що б у цей час люди не вбивали людей, то це й не погані мрії, очікування, бажання. Але, щоб ці мрії стали реальністю, люди вбивали людей та забирали не тільки їх життя, а й майно. Писали доноси, щоб заволодіти майном. Продавали людей у рабство.
Й знаєте, що дивно? Люди вигадували собі, як багато та гарно вони будуть жити, коли «Донбасс-россия». Люди вигадували собі росію, де нано-технологія, нано-зброя, люди з високими моральними цінностями, безкоштовні для людей енергоносії, великі зарплати й пенсії у кожного, заможне, щасливе життя.
Країна мрій, де справедливість для кожного така, як він хоче. Де закон для кожного такий, як він схоче. Де грошей стільки, скільки людина схоче. А ще багато смачної їжі, якісних послуг, усілякої сучасної красоти, як у кіно.
Поруч була Ростовська область, росія, й здавалося б, ось, поїдь подивися, як ти хочеш жити, але люди не хотіли бачити реальність й вигадували собі своє пабагатому й свою країну мрій.
Ніхто не хотів знати, яка насправді росія, як там живуть люди. Усі хотіли потрапити у ту країну, яку вигадали для себе.
Що ж, що з цього вийшло, ми дивимося вже 10 років.
Як-то кажуть, у Всесвіту чудове почуття гумору, тому зрада вийшла зрадникам боком.
Наразі ОРДЛО живе лише за рахунок російських вливань. Залежить від поставок продуктів харчування та енергоносіїв з росії. Від курсу рубля. Від настрою путіна.
Тому ОРДЛО сидить без води, світла, інтернету, з річками нечистот, які ллють з дірок каналізації прямо на дороги та у підвали будинків, з купами сміття, свого та російського, бо ж росія в ОРДЛО відкрила 8 величезних сміттєзвалищ, з бурятами та корейцями, з гнилими помідорами та капустою, бо поставки в ОРДЛО «третій сорт – не брак», з закритими шахтами, з безробіттям, й має єдину розраду – це писати листи путіну, сподіватися, що «москва не сразу строилась» та народжувати від усіх цих бурятів, кадирівців, корейців, щоб отримувати хоч якусь соціальну допомогу.
Як там кажуть в ОРДЛО – «если бы не россия у нас бы маршировали солдаты НАТО».
Що отримало ОРДЛО, ми розуміємо. Тотальна методика знищення, використання ресурсів та знищення людей та територій.
Є питання, чому люди так себе поводили. Не варто списувати на пропаганду, людина чує лише те, що в ній самій, то й вірить тому, що співпадає з її моральними принципами.
Досліджуючи усі ці бажання, та досліджуючи пропаганду, я зрештою знайшла відповідь на це питання, чому ж люди себе так поводили та вірили пропаганді.
Все було банально просто, усі ті, кому подобалися усі «пабагатому», мали якісь там дипломи чи свідоцтва про закінчення навчальних закладів, навіть вищих, технічних, але не мали освіти. Тому будь яка казка про пабагатому, чи кремлівські таблетки від усіх хвороб, гарно лягали на чисте поле абсолютно неосвіченої людини, яка не мала базових знань ні з хімії, ні з фізики, ні з правознавства, ні з психології, ні з соціології, ні з фінансово-бюджетних питань.
Люди, які вірять у популістську риторику політиків чи фінансові піраміди шахраїв, не мають базових знань, а їх дипломи чи свідоцтва про освіту просто наштамповані державою для збільшення відсотку тих, хто має освіту, не більше.
А що отримали росіяни, які підтримували усю цю путінську авантюру й кричали «мочи хохлов»?
Ну, якщо чесно, то в їх житті особливо нічого не змінилося. Якщо у людини немає чого втрачати, то її життя стабільне та незмінне.
На Ростовщині купи сміття, як в ОРДЛО. На Ростовщині постійні віялові відключення світла, води, газу. На Ростовщині падають аварійні будинки. На Ростовщині машини росіян провалюються в ями на дорозі. На Ростовщині бомжі, навколо шкіл купа використаних шприців, а люди шукають де й що купити по знижкам. Як в ОРДЛО чи в ОРДЛО, як на Ростовщині.
Й таке життя по усій росії. Є навіть гірше.
Але більшість людей вірять, що «бояри погані – цар гарний».
Вже самі мешканці ОРДЛО описують російські Хакасії та Красноярщини, як «мы думали, там люди живут в красивых квартирах, как в кино, а там трущобы, как у нас в самом трешевом шахтном поселке».
Зараз ось на Ростовщині обговорюють цікаву новину. Цитую у перекладі: « Уряд РФ виділить додаткові 8,8 млрд руб. на підтримку нових регіонів. Гроші підуть на зарплату бюджетників та роботу державних установ, а також на ремонт доріг.
Дотації направлені у рамках програми відновлення та розвитку Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької та Херсонської областей. За витратою коштів стежитимуть Мінбуд та ФНП Росії.
Нові регіони мають «податковий потенціал дуже великий». Запевнив Президент Росії, а у російської влади вистачить сил на відновлення цих регіонів».
На цей час у Ростові понад 400 будинків, які знаходяться у край важкому технічному стані, тобто вони небезпечні для життя, але люди в них живуть.
Каналізаційні системи ледь дихають, тому багато аварій. Й це життя одного міста, воно символічно, бо так живе більша частка росії.
Дерев’яні житлові споруди житлового фонду у містах (не селах) росії становить 64,82% загальної кількості житла.
Будинки з дерева, що побудовані за часі срср та навіть царської росії. На те, щоб людям побудувати житло у путіна немає грошей.
Немає грошей на міські туалети, на лікарні, на школи, на дроги, є лише на війну та на окуповані території.
Але, така щедрість путіна роздратувала росіян.
«За чий рахунок банкет?» – питають росіяни. Бо згадали, що вони платники податків. Бо згадали, що на їх регіон нічого не планують. Як й на інші російські регіони.
Згадали навіть вже забуте «ТОР» – «территория опережающего социально-экономического развития», бо ж це- «поднять Ростовскую область с колен» – обіцяв путін ще у 2013 році.
Згадали багато обіцянок, навіть про нано-завод по виготовленню ноутбуків, який планували побудувати на Ростовщині, але згодом згорнули, навіть не почавши.
Та багато згадали, й ще згадають. Обурюються, як це «украинским территориям все, а нам, своим – ничего». Питаються «ага, мы там что-то построим, а потом их Украина назад заберет». Згадують податкову грамотність.
Що я можу сказати – молодці. За 10 років війни такі думки, такі питання.
А ось мешканці ОРДЛО радіють. Ще б пак, цар дав 8 мільярдів рублів для… От знову за рибу гроші. Мешканці «лнр» вважають, що це гроші для них, бо саме їх путін поважає найбільше. Мешканці «днр»… ну, ви зрозуміли. Знову мріють, планують, правда, не дуже вірять місцевій владі, колаборантам, бо крадуть багато.
Але оце «путин нас уважает», прямо дзвениь в соцмережах, бо ж «путин нам дал».
Ох, та ще раз ох, як взяти те, що він дав, та поділити, та за мінусом відкатів російським чиновникам, та за мінус відкатів місцевим колаборантам та з урахуванням того, що усі роботи по будівництву, ремонтам, ЖКГ, електриці, воді, світлу, газу й так далі, виконують виключно російські компанії, які працюють в ОРДЛО, російські робітники, яких з росії привозять в ОРДЛО, то це мізерні гроші, яких в ОРДЛО ніхто не помітить, бо левова частина повернеться та залишиться на росії.
Але в ОРДЛО свято: «путин нам дал». Знову мрії. Знову приміряють на себе, де ж заживуть та як. Знову танок на граблях.
Бо ж є документ про освіту, є «лучшее в мире советское образование», а є освіта й все частіше, це паралельні прямі.
Наразі, профільних питань «куди йдуть наші податки» більше у ростовчан ніж у щасливих обранців путіна-мешканців ОРДЛО.
«Мы оплачиваем эту войну» – нарешті ще тихо та пошепки, але вже лунає по росії.
«Нам русские хорошо платят за эту войну» – безсоромно пишається критична більшість мешканців ОРДЛО.
