Відвідуючи Тайвань майже через рік після російського вторгнення в Україну відчуваєш водночас і хвилювання, і тверезість.
Надихає бачити досягнення тайванського народу в розбудові процвітаючої демократії — першої в довгій історії Китаю — під постійною тінню нападу з боку Китайської Народної Республіки. Тайбей – це жваве місто з населенням 2,6 мільйона людей, повне багатоповерхових офісних і житлових будинків, торгових центрів і «нічних ринків», кафе з локшиною з яловичини та магазинів бульбашкового чаю. Це столиця де-факто нації, яка є набагато вільнішою та заможнішою, ніж материкова частина (валовий внутрішній продукт на душу населення майже втричі вищий). Тайвань, острів, менший за Західну Вірджинію, з населенням лише 23,5 мільйона осіб, виробляє понад 90 відсотків найдосконаліших напівпровідників у світі. У той час як Китай лише зараз втікає із в’язниці помилкової політики нульового ковіду президента Сі Цзіньпіна, Тайвань (який, на відміну від Китаю, використовує західні мРНК-вакцини) вже повернувся до нормального життя.
Однак також жахливо усвідомлювати, як швидко все це може перетворитися на попіл, як це сталося з багатьма містами в Україні. Хмарочоси Тайваню, в тому числі культовий Тайбей 101, одна з найвищих будівель у світі, можуть легко стати мішенями для зростаючих китайських ракетних запасів.
Загроза, звичайно, не нова. Тайвань перебуває під прицілом комуністів відтоді, як генералісимус Чан Кайші переніс сюди свій націоналістичний уряд у 1949 році. Але напад росії на Україну ускладнив — хоча, на жаль, ще зовсім не унеможливив — заперечення небезпеки. Ви вже не можете робити вигляд, що така відверта агресія не може бути в сучасному світі. Це відбувається в Україні прямо зараз — і це може статися в Тайвані в якийсь момент у найближчому майбутньому, враховуючи фіксацію Сі на захопленні контролю над тим, що він вважає провінцією, що зрадила. Хоча багато звичайних тайванців все ще заперечують це, більшість їхніх лідерів усвідомили небезпеку та із запізненням вживають заходів, щоб їй запобігти.
«Ми знаємо, що військова загроза проти Тайваню дуже серйозна», — сказав мені минулого тижня головний міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву бездоганною англійською, яку він удосконалив, будучи аспірантом Університету штату Огайо. «Ми повинні посилити нашу обороноздатність, знаючи, що Китай може напасти в будь-який момент».
Якщо Тайвань потребує будь-якого нагадування про загрозу, про неї нагадують постійні вторгнення китайських літаків у ідентифікаційну зону протиповітряної оборони Тайваню. Кількість таких порушень повітряного простору майже подвоїлася у 2022 році і жахаючими темпами продовжує зростати в новому році. Такі вторгнення покликані нагадати тайванцям, що вони у владі Пекіна, і можуть стати репетицією майбутнього нападу.
Багато тайванців розраховують на те, що Сполучені Штати прийдуть їм на допомогу в разі війни, навіть незважаючи на те, що Вашингтон тривалий час дотримувався політики «стратегічної двозначності», через яку невідомо, чи він це зробить. (Президент Байден неодноразово заявляв, що американські військові воюватимуть за Тайвань, але так само часто його власна адміністрація відкидала його заяви.)
Ніхто, звісно, не знає, що міг би зробити майбутній президент США у разі війни. Але спостереження за війною в Україні переконали тайванських чиновників, що для того, щоб отримати міжнародну підтримку, їм потрібно продемонструвати здатність і волю самостійно стримати натиск комуністів, принаймні спочатку. «Захист Тайваню — наша власна відповідальність», — сказав мені Ву. «Якщо Тайвань не бажає продемонструвати бажання захищати себе, він не має права просити будь-яку іншу країну захищати Тайвань».
Тайвань реагує на зростаючу небезпеку, вживаючи давно назрілих заходів для розбудови своєї оборони. Уряд на чолі з президентом Цай Ін Вень збільшує оборонний бюджет на 2023 рік на 13,9 відсотка, збільшує обов’язкову військову службу з чотирьох місяців до року та купує у Сполучених Штатів передові системи озброєння, такі як протикорабельні ракети Harpoon, зенітні ракети Stinger і високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS).
Але Тайвань, який набагато менший за територією та населенням, ніж Україна, ще має пройти довгий шлях, перш ніж він зможе надійно стримувати військову загрозу від ворога, який набагато більш населений і потужний ніж росія. Хоча оборонний бюджет Тайваню зростає, він усе ще становить лише 2,4 відсотка ВВП — менше, ніж у Сполучених Штатах. І хоча призовники незабаром будуть служити в армії довше, вони все одно будуть проводити менше часу в уніформі, ніж призовники в Ізраїлі чи Південній Кореї.
Окрім збільшення витрат на оборону та залучення більшої кількості військовослужбовців, Тайвань також має трансформувати свою армію. Збройні сили Тайваню концептуально лишались дуже звичайними, покладаючись на надводні кораблі, танки та винищувачі, які навряд чи пережили б китайський ракетний обстріл. За наполяганням Вашингтона тайванці намагаються переорієнтуватися на «асиметричну стратегію», використовуючи власні ракети для націлювання на китайський десант.
Але цей підхід все ще знаходиться на ранніх стадіях формування, і деякі старші військові офіцери все ще опираються йому. На придбання багатьох систем, які Тайвань хоче отримати від Сполучених Штатів, наприклад HIMARS і Stingers, можуть знадобитися роки, оскільки виробничі потужності обмежені, а готова зброя спочатку відправляється в Україну. На моє розчарування, тайванські військові чиновники сказали мені, що вони тільки починають включати безпілотники у свої збройні сили — і, хоча вони вже будують власні протикорабельні ракети, ракети протиповітряної оборони та підводні човни, вони тільки зараз обговорюють виробництво військових безпілотників. Тайванський генерал у відставці сказав мені, що Тайвань має протиставляти китайським військовим кораблям в Тайванській протоці не власні військові кораблі, які дорогі в експлуатації та вразливі для атак, а зграї дешевших безпілотників. Але таких дронів на Тайвані ще немає. Навпаки, Китай став найбільшим у світі виробником безпілотних літальних систем.
Крім потреби в новому апаратному забезпеченні, на створення якого знадобляться роки, є потреба в новому навчанні, новій організації та новій доктрині, щоб максимально ефективно використовувати всі ці нові системи. Сполучені Штати мають розширити свої зусилля з підготовки тайванських військових, як вони навчали українських військових після 2014 року, і розглянути можливість залучення тайванців до спільних військових навчань США з іншими тихоокеанськими державами. Але навіть якщо це станеться, це не дасть миттєвих результатів.
«Потрібен час, щоб доставити зброю, і навіть більше, щоб вона була готова», — сказав мені колишній міністр оборони Тайваню Ендрю Н. Д. Янг. «Нам потрібно навчити професійних солдатів і офіцерів ознайомитися з цими новими системами. Вони не будуть готові одразу. Це може зайняти ще п'ять-шість років».
Питання в тому, чи матиме Тайвань стільки часу, щоб підготуватися. Тайвань і Китай змагаються за модернізацію своїх збройних сил — і перемагає краще фінансована Народно-визвольна армія. ЦРУ повідомляє, що, хоча Сі не прийняв рішення атакувати, він бажає накопичити сили, щоб захопити Тайвань до 2027 року. Міністр оборони Тайваню каже, що вторгнення може відбутися вже у 2025 році. Тайваню доведеться прискорити нарощування сил, якщо він хоче стримати цю загрозу, а Сполученим Штатам доведеться нарощувати власні сили в Тихому океані.
Тайваньські чиновники та аналітики уважно стежать за війною в Україні, шукаючи ознак того, як вони можуть захистити свою власну землю. Їх підбадьорює опір українських захисників. В офісі Ву красується український прапор із підписами українських воїнів і боксерські рукавички з підписом мера Києва Віталія Кличка (колишнього чемпіона світу з боксу) — скромні знаки подяки за понад 30 мільйонів доларів гуманітарної допомоги, яку Тайвань надіслав Україні.
Тайванці вважають, що успіх України у боротьбі з росіянами та отримання міжнародної підтримки повинен змусити Сі задуматися перед тим, як почати ризиковане власне вторгнення. Але Сі також може зробити тривожний урок із нинішньої війни: ядерний арсенал Росії стримує Сполучені Штати від відправлення власних сил на допомогу Україні. Можливо, це означає, що Сполучені Штати не підуть на війну з ядерним Китаєм заради долі Тайваню?
Крім того, між Україною та Тайванем є критична різниця: перша має надійні лінії постачання з членами НАТО, тоді як другий це острів, який ризикує бути відрізаним блокадою. Тайвань має бути готовий витримати тривалу облогу, але не накопичив достатньо енергії, їжі, медикаментів чи боєприпасів. Він має запаси природного газу лише на 10 днів, але правляча Демократична прогресивна партія вперто продовжує програму поступового виведення із експлуатації атомних електростанцій, що залишилися на Тайвані. Тайвань, який імпортує 98 відсотків своїх енергоносіїв, має розширювати свою атомну енергетику, а не закривати її.
На жаль, багато тайванців, здається, досі не усвідомлюють, наскільки небезпечним є їхнє становище. Серпневе опитування , проведене після загрозливих китайських військових навчань у відповідь на поїздку тодішнього спікера Палати представників Палати представників Ненсі Пелосі на Тайвань, показало, що лише 39 відсотків дорослих тайванців вважають війну дуже або певною мірою ймовірною, тоді як 53 відсотки сказали, що це не дуже ймовірно або зовсім неймовірно. Тайвань починає прокидатися від сну, але дехто з його мешканців усе ще воліє натиснути кнопку відкладення.
Їхнє ставлення нагадує мені багатьох українців, у тому числі президента Володимира Зеленського, який до останнього заперечував, що росіяни справді вторгнуться. Хоча українці зарекомендували себе як сильні та вправні захисники, вони не змогли стримати агресора і тим самим запобігти війні, яка зараз нищить їхню країну. Це помилка, яку Тайвань не повинен робити. Тайбей зробив гарний старт у відбудові своєї оборони, яка атрофувалася після закінчення воєнного стану та холодної війни в 1990-х роках, але йому ще належить пройти довгий шлях — і не так багато часу залишилось на його подолання.
Переклад Іван Приходько
