У цей день 1943 року почався знаменитий захід, який у нормальних людей має викликати відразу та гидливість. Це була одна з найганебніших сторінок в історії людства, про яку колись, Бог дасть, напишу окрему книгу.
Зустріч глав країн Великої Трійки в Тегерані 28 листопада -1 грудня 1943 року, відома як Тегеранська конференція.
На ній двоє підлих змовників - Сталін і Рузвельт таємно домовлялися про знищення та розподіл Британської імперії, а також ділили решти країн світу.
Зовні було все пристойно - зібралися лідери трьох великих держав поговорити про насущні проблеми боротьби з нацизмом. Головне - про відкриття Другого фронту у Європі. Про деякі питання післявоєнного світового упорядкування, наприклад, створення ООН.
Але головне відбувалося не вдень, перед фотокамерами та мікрофонами журналістів, а увечері. Для цього Кремль і Білий дім домовилися, що американська делегація на період конференції житиме у радянському посольстві. І вигадали для цього виправдання, мовляв, страшний гітлерівський спецназівець Скорцені готує замах на містера Рузвельта. Хоча ніхто насправді ніякого замаху не готував і не планував.
«Сходняк» Сталіна та Рузвельта у посольстві СРСР було підготовлено заздалегідь. За участі найціннішого агента радянських спецслужб Гаррі Гопкинса, який був найближчим другом Рузвельта, навіть жив у Білому домі, та керував усією зовнішньою політикою США. І за участі іншого агента – таємного члена Комуністичної партії США Елджера Хісса, який був одним з керівників Державного департаменту.
Для прикриття того «сходняка» досі підживлюють міф про операцію «Довгий стрибок», яку буцімто готував Скорцені, хоча сам він давно це все спростував. Колишній дипломат Валентин Бережков навіть наскрізь брехливу книжку написав «Тегеран-43», а потім і фільм зняли – знаменитий свого часу бойовик. Навіть участь в ньому Ален Делона не поскупилися проплатити.
Тими вечорами у радянському посольстві Сталін і Рузвельт під бокальчик гарного дагестанського коньячку, домовлялися про Польщу, Литву і Латвію; про Китай і Корею; про Іран і Туреччину; про долю земель імперії, над якою ніколи не заходило сонце. Для Рузвельта головним був вступ СРСР у війну проти Японії, а європейські та деякі інші справи - другорядними. Для Сталіна головним була Європа, передусім - Прибалтика, Україна та Балкани, а інші - другорядними. На цьому й домовлялися.
До речі, попри міфи радянських і російських фальсифікаторів історії, на той момент Другий фронт у Європі давно було відкрито - союзники ще у липні 1943 висадилися на Сицилії; у вересні в Італії, що змусило останню капітулювати, а німців - відтягнути величезні сили зі Східного фронту, аби продовжувати боротьбу на Апеннінах.
Але той фронт був невигідний Сталіну. Бо його було відкрито в рамках т. з. Балканської стратегії Черчилля. Яка, між іншим мала прямий стосунок до України і українців. Її треба було поховати. І Сталін з Рузвельтом її поховали, продавивши рішення про висадку у далекій Нормандії і через рік, а не на Балканах і негайно.
Отримавши облизня, Черчилль і собі спробував вхопити хоча б невеличкий шматок. Зокрема він обміняв "українське питання" на "індійське". Домовилися, що Великобританія припинить підтримувати українських повстанців з УПА і оголосить їх ворогами, а СРСР оголосить лідерів індійського національно-визвольного руху Махатму Ганді та Джевахарлала Неру екстремістами, які підривають військові зусилля союзників.
