У 2005-му році досить відома тоді в Україні «Студія Квартал 95», що складалась із молодих та енергійних КВНщиків, всім кагалом переїжджає в Київ та одержує можливість на повноформатну передачу під назвою «Вечірній Квартал», на найпопулярнішому в той час телеканалі «Інтер»(!), зразу ж у прайм-тайм(!!!).
Студія також зненацька отримує небувале до цього фінансування.
Чому саме тоді?
І чому так раптово?
А все тому-що восени 2004-го в Україні відбувається дуже знакова подія – Помаранчева революція, і послуги перспективних та невибагливих в методах гумористів стають дуже і дуже затребуваними.
«Квартал» моментально береться до справи і на повних парах починає мочити всіх, хто мав відношення до подій помаранчевої осені.
І ось уже в суспільній свідомості починається бродіння, що «нє всьо так адназначна». Що в Київ під час революції приперлись ліниві безробітні западенці та тупі рагулі.
Що Ющенко – ніякий і самозакоханий та покусаний бджолами самодур.
Що Тимошенко – хитрозроблене та падке на гроші й владу стерво.
Що Яценюк – нудний, переляканий та ні на що нездатний кролик-ботан, і т.д., і т.п.
А тепер зробіть паузу і подумки згадайте, які асоціації у Вашій пам`яті прямо зараз в цей момент визивають згадані політичні персонажі? Частково співпадають з описаним вище? Якщо так, то я Вас вітаю: Ви піддались впливу стереотипів, нав`язаних прикольними криворізькими чувачками.
Натомість було і протилежне: мешканці українського Сходу у них – це працьовиті й самовіддані трударі, які «кормят всю страну», поки інші майданять (цей фальшивий стереотип радо використав ворог у 2014-му).
Янукович – недалекий, але простий та прямий у спілкуванні мужик, в дошку свій пацанчик, який і в диню, при нагоді, може дати. А от путін – недосяжне світило із далекого омріяного Всесвіту, про яке треба і жартувати акуратно, і згадувати не часто.
Все це низькопробне сміття методично роками вдовблювалось у свідомість телеглядача, пропагуючи узагальнений образ україномовного українця, як недолугого інтелектуально - обмеженого селюка, а України – як території повного безладу із ні на що не здатними прибацаними політиками.
Як результат: повна деморалізація патріотичної й політично-активної частини суспільства, а на фініші – тріумф Януковича на президентських виборах в 2010-го. Ставка спрацювала – інвестиції в політизований треш-гумор виправдали себе на 120%.
В чому ж особливість цього гумору?
Розрахований на невибагливого та всеїдного глядача, він паразитує на його найбільш примітивних та ницих прагненнях: висміюванні чиїхось вад та хиб, навішуванні стереотипів та ярликів, знецінюванні чужих успіхів та досягнень. Корінь всього цього – Совок, в якому в свій час жорстко засуджувався будь-який відхід від встановлених Партією норм, популяризувалась одноманітність, а будь-яке намагання виділитись нещадно переслідувалось та цькувалось.
Перекочувавши із пост совкової свідомості на сцену цей примітивний прийом маскульту заграв новими фарбами – політичними, знецінюючи не лише опонентів та їх успіхи, але й ідеї, смисли, переконання, а то й просто святі для інших речі.
Чого лише вартують жарти про «сеньйора-Голодомора», «Термос» та «Ав-ав-автокефалію», висміювання європейських перспектив України та систематичне оббріхування національних здобутків. Ми вже не кажемо про еталонні перли щодо «ебонітових палочок» на Майдані та України, як «актріси нємєцкіх фільмав для взрослих».
Один з останніх шедеврів – сценічний номер про будинок Гонтарєвої, який «сгарєл ат стида» під веселий акомпанемент народної пісні «Горіла сосна палала». Неймовірно мерзотне видовище, яке перетворило цинічний злочин на веселе й радісне свято. Ми навіть здогадуємось, хто радів більше всіх і плескав в пухкенькі долоньки.
Отже, карколомний успіх на ниві навколополітичного гумору підтвердив новоспеченим геніям гри на роялі правильність вибраного напрямку. Тим більше від замовників не було відбою.
«Деньгі платят – а хулі єщьо нада?»
Крок за кроком монополізуючи гумористичну галузь, захоплюючи нові напрямки та ринки й засмоктуючи в свої тенета креативну молодь, студія «Квартал 95» уже із 2014-го року стала просто одноосібним ретранслятором та гігантською фабрикою трешу, фейків та пропагандистських штампів. Апогеєм цього шабашу обезцінювання й тотальної дискредитації став серіал «Слуга народу» із сюжетом, здертим з італійського аналога. Цей агітпроп якимсь чином попав просто у нерв денаціоналізованої та дезорієнтованої частини суспільства.
А потім настав 2019-й… і, хоп хей ла-ла-лей, чувачки, життєвим і сценічним кредо яких були повальна дискредитація та знецінення, зненацька перекочували із владних кабінетів в серіалі у владні кабінети в реалі.
А тепер питання на засипку: скільки у цьому випадку вони продукуватимуть конструктиву?
Не креативу, а саме конструктиву, бо креатив ще на Фуд-Корті протух!
Правильна відповідь – близько нуля.
І ми вже це бачимо.
Бо не здатні персонажі, у яких ЗНЕЦІНЕННЯ стає невід`ємною часткою їхнього сценічного іміджу та намертво вростає у особисту систему цінностей, вести себе уже по-іншому, по-іншому мислити, по-іншому приймати рішення.
Не весело, але як кажуть: не вб`єш – не в`їдеш!
І щоб будувати нову країну – технологія знецінення та руйнування не допоможе. Вона просто не підходить. І гумором та креативом її не заміниш. Тут треба бути державником – тобто будівничим держави.
