В будь-яких планах щодо змін є критичне питання. Як і з чого ці зміни мають розпочатись.
Так звана «точка входу», без якої інерція придушить будь-які сподівання на покращення.
В Україні очевидна необхідність змін у якості і своєчасності рішень. Як щодо забезпечення фронту, щодо побудови фортифікацій, ефективності використання коштів (і боротьби з крадівництвом)- так і щодо зовнішньої підтримки, темпів і обсягів надходження допомоги.
Зазвичай у таких обставинах ідеться про зміну влади. Але в умовах війни виборів бути не може.
Тому постало питання уряду національної єдності. Притому не дарма постало в колах експертів громадянського суспільства. Адже формування такого уряду - традиційна відповідь демократичних країн на загрози масштабу іноземного вторгнення.
В демократичних країнах формування такого уряду - це раціональна воля влади. Адже, окрім розділення повноважень - це і розподіл відповідальності. Всі в одному човні.
Але не так думають на Банковій. Там головніше - контроль. Рішень, потоків, інформації.
Тому волею президентського офісу розділення влади і відповідальності в імʼя результату - перемоги - не буде.
Шанс зберігається у парламенті. Верховна Рада завжди відігравала рятівну роль - з 1990 і до 2014. Але у 2019 під гаслом «Зробимо їх разом!» прийшли ті, хто боїться щось робити. Боїться брати на себе відповідальність. Боїться діяти. Не за тим ішли.
Тож задача стоїть дуже складна. Горизонт прийняття рішень стрімко наближається.
Серед «слуг» є притомні і відповідальні люди. Вони допомагають змінювати й своє оточення. Головне - встигнути.
Працюємо…
На фото - День уряду. І явка більшості, яка формально цей уряд породила… Але для змін у країні вистачить і половини з них. І для кожного з них зараз вибір - до якої половини належати
