Том Купер знову застерігає від зависоких очікувань щодо українського контр-наступу в районі Херсона – не слід чекати, що то має бути серія навальних атак. Відбувається «систематичне та повільне просування»; ну й, звісно, мови бути не може про те, що наступ не вдався – все це панічні інсинуації ворога.
Привіт усім [опубліковано 04.09 о 15:00 за Києвом]
Останніми днями ми бачимо багато заяв про український наступ у Херсонській області. На початку навіть коли мета та масштаби операції були неясними, пропагандистська машина путіна занадто швидко скористалася можливістю назвати операцію «провальною». Чимало хто на Заході також слідували цьому тренду. [Говорячи щось] на кшталт «операція провалилася, тому що українці несуть втрати».
Я почну цей звіт нестандартно.
Оскільки дехто [автор натякає на свій великий досвід дослідника – перекл.] «дійсно спеціалізувався» на (повітряних) війнах на Близькому Сході та в Африці, вся ситуація нагадує мені арабо-ізраїльську війну в жовтні 1973 року та особливо знаменитий «невдалий наступ Єгипту» на Синай 14 жовтня 1973 року. Дозвольте мені пояснити чому.
Є десятки книжок і сотні, якщо не тисячі, статей про ту війну, де всюди написано, що цю операцію розпочали, аби зменшити тиск Ізраїлю на Сирію, і тоді в дію вступили два корпуси єгипетської армії (друга та третя польові армії), пішовши у наступ широким фронтом. Це призвело до найбільшої танкової битви з часів Курська, й ізраїльтяни виграли її з легкістю, а єгиптяни втратили 300, 400, 500 чи скільки там насправді основних бойових танків…
Іронічно, але жодна з усіх книг і статей про цю операцію не була заснована на будь-якій документації.
…поки через десятиліття ізраїльський дослідник , який самостійно досліджував захоплену в бою документацію Третьої польової армії Єгипту, не дійшов висновку, що єгиптяни ніколи не здійснювали «наступ двох армій», а лише ледь помітну вилазку 4,5 бригад. Вони «заледве атакували», швидко втративши близько 70 танків, ще 50 було пошкоджених, і скоро відійшли. І все це не додачу до того, що станом на 14 жовтня 1973 року ізраїльський наступ на Сирію вже два дні як зупинився…
Не хвилюйтеся: книга, про яку йде мова, все ще залишається де-факто невідомою широкому загалу.
Це тому, що під час подій, про які йдеться, 14–15 жовтня 1973 року «всім були потрібні хороші новини». Особливо у Каїрі та Тель-Авіві. У Каїрі президент Садат потребував новин про те, що Єгипет «бореться і перемагає, принаймні намагаючись зменшити тиск Ізраїлю на Сирію». У Тель-Авіві уряд прем’єр-міністерки Меїр потребував хороших новин після «катастроф» (часто роздутих) перших кількох днів війни. Обом сторонам потрібні були новини про те, що вони «ламають ворогу кості»...
Найголовніше: ізраїльтяни чекали єгипетського наступу з 8–9 жовтня і весь час сподівалися, що він провалиться. Тому вони швидко визнали «велиииикий» єгипетський наступ невдалим, бо дуже хотіли, щоб він провалився.
...а тоді обидві сторони були раді створити міф про «найбільшу битву з часів Курська», бо це в той час відповідало їхнім інтересам та цілям — і всі скромно промовчали, що насправді відбулося всього 4,5 невеликі зіткнення (звісно, мені слід акуратніше висловлюватися, бо в тих порівняно невеликих битвах усе ж загинуло багато солдатів).
Що ж до українського наступу на Херсонщині, видається, що не тільки росіяни й армії путінфанів на Заході, а й навіть багато західних «експертів» поспішають зробити однакові висновки: український наступ, «найімовірніше, провалився», бо вони всі очікували, що цей наступ провалиться.
Із якої причини «експерти» думали так — бо були певні, ніби українці не вміють воювати, не здатні на більше, чи через те, що Генеральний штаб України «не достатньо обережний» — то інше питання. За іронією, багато хто місяцями скаржився на Генштаб, звинувачуючи його в надмірній обережності й вимагаючи братися до контратак — а тепер, коли контратака почалася, ті самі люди голосять про «необережність» і «провал»...
До чого я веду: хоча обидві сторони (і Київ, і москва) практично ні пари з вуст про те, що насправді відбувається на півдні, досить провести крос-чек ситуації, щоб зробити досить однозначні висновки. Ось вам приклад (після 15-20 хвилин блукання просторами інтернету). .
ПІВНІЧ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, 29 СЕРПНЯ — 4 ВЕРЕСНЯ 2022
Як можна легко виснувати після відвідування сайту militaryland.net (він публікує тільки офіційні звіти української сторони), із заходу до сходу ЗСУ шикує «приблизно» такі підрозділи:
Іноземний легіон (1 батальйон) + Чеченський батальйон
17-та танкова бригада (1 батальйон)
45-та артилерійська бригада
73-ій батальйон (чи бригада?) морських піхотинців
128-ма гірсько-штурмова бригада
60-та (резервна) піхотна бригада
На чудовій карті Генрі Шольтманна [ https://www.uawardata.com ] видно, що ці сили протистояли батальйонній тактичній групі (БТГр) зі щонайменше чотирьох бригад сухопутних військ росії плюс однієї бригади й одного полку артилерії. Якщо точніше:
10-ої бригади спецназу
34-ої мотострілецької бригади
126-ої окремої бригади берегової оборони
205-ої мотострілецької бригади
227-ої артилерійської бригади
140-го артилерійського полку.
БОЙОВІ ДІЇ
Як можна зрозуміти з кількох відео, що вже встигли з’явитися в інтернеті, 29 серпня 60-та піхотна бригада ЗСУ розпочала атаку з подвійним охопленням з Іванівки і Потьомкіного на південь від найбільшого опорного пункту росіян у Високопіллі.
60-та знищила БМД-2, захопила Т-72Б3М, БМП-2 і БМД-2 11-ої десантно-штурмової бригади (цей підрозділ було розбито під Гостомелем, мабуть, його після того відновили). Але, очевидно, ЗСУ одразу не змогли захопити Високопілля.
Далі на південь про Миролюбівку майже немає інформації, хіба що відомо, що ЗСУ зайшли в село і захопили два БМП-2
У Петрівці 128-ма майже одразу втратила один Т-72М1, а пізніше ще один. Потім росіяни вдарили по колоні, що йшла слідом, із артилерії, і знищили три Т-72М1/М1Рс, кілька вантажівок і БРМ-1К (про це відомо з перепощуваного відео), після чого вишестоящі органи в москві поспішили заявити, нібито 128-му «переможено», якщо не «знищено»...
У Любимівці [Бериславського району – перекл.] українці втратили три Т-72М1 та один БТР T-72M1s та БМП.
… реакція на ці втрати не забарилася, ясне діло: українці викликали 45-ту артилерійську бригаду, а вона обстріляла Любимівку та Хрещенівку, знищивши у Любимівці 1 БТР та 1 САУ 2С5 [«Гіацинт-С»]: .
Насамперед, морська піхота 73-го морського центру знищила 3 БМД та пошкодила ще 3 одиниці техніки у Хрещенівці. Імовірно, це відкрило шлях для просування 60-ої та 128-ої бригад далі на схід: у Золотій Балці вони атакували БТГр зі складу 205-ої мотострілецької бригади [рф] та звільнили це село. На 30-те серпня вони також звільнили Михайлівку, розташовану південніше (однак, про це не було офіційних повідомлень, тож на militaryland.net це село досі позначають як «контрольоване росією»).
Тим часом українці здійснили наступ на Любимівку з північного заходу, півночі та північного сходу та щонайменше зайняли позиції на північних околицях, захопивши ще одну БМП.
Станом на вчора український генштаб повідомляв про «обстріли поблизу Хрещенівки» (що слугує ще одним доказом того, що Петрівку звільнено). Іноземний легіон, як відомо, увійшов до Архангельського, однак це смт лишається наразі спірною територією.
Насамперед: сьогодні вранці 60-та піхотна нарешті – та «офіційно» – звільнила Високопілля; у той же час «знищена» 128-ма гірсько-штурмова повідомила про захоплення радару «Сілок М-1» (він спеціалізується на відстеженні БПЛА та «забитті» їхніх сигналів керування та телеметрії).
Що важливо знати про це місце – то це, що такі «приблуди» як радар Сілок ніколи не тримають «на першій лінії оборони». Тобто «знищена» 128-ма, схоже, прорвала російську лінію фронту, і навіть просунулася «щонайменше на кілька кілометрів углиб» оборони ЗС рф. Проте, де саме – гадки не маю.
ВИСНОВКИ
Схоже, все це не надто має значення для дуже вже багатьох «говірких голів». Одне-два відео зі знищеними танками ЗСУ? Все: український наступ провалився. Як «підтвердження» – звіт на третьосортному українському клікбейтному сайті про те, що «загинуло щонайменше 9 бійців з 128-ї бригади»? «Український наступ – провальний і дається великою ціною»... Що вже казати про нескінченні доповіді вишестоящіх органів у москві: вони всі мають такий приблизний зміст: «ми втратили ще одне село на Херсонщині?.. Але ж українські бойовики втратили 1000, 2000, 3000 загиблими, а ще ми контратакуємо, і взагалі проблем немає»…
І все це – через те, що людям просто ліньки мінімально пошукати інформацію в інтернеті.
Тепер, українці – станом на сьогоднішній ранок – може й не дійшли до москви [поки що :) – перекл.], навіть до ростова-на-дону, і – будьмо відверті – я ніколи не чув про те Високопілля до того, як українці вперше його контратакували, щонайменше місяць тому. Проте, сьогодні вранці вони звільнили добре укріплений пункт. Ба більше: вони попутно понівечили 3–4 російські БТГр та звільнили 4–5 інших сіл неподалік. А ще зауважте: це лише на даній ділянці фронту, я навіть не торкаюся теми інгулецького плацдарму чи південної Херсонщини.
У підсумку: визнайте, прийміть цей факт. Так, ці просування знову виявилися «систематичним та повільним/не-блискавичним наступом», однак вони є «абсолютно нормальним підходом» – у цій війні.
Переклад: Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
На фото військовослужбовці ЗСУ підіймають прапор України над Високопіллям, колишнім великим опорним пунктом Росії на півночі Херсонської області, зранку 4 вересня 2022 року.
