Політичні кризи, які глибоко зачіпають оборону держави, національну безпеку, майбутнє існування цілого народу включають у політичну повістку завжди воєнних.
В умовах відсутності політичних стримування і противаг, вони беруть в руки ту частину влади, яка забезпечує баланс сил управління країною.
Туреччина від Ататюрка до Ердогана. Генерали епізодично здійснювали воєнні перевороти, усуваючи від влади неспроможних керівників, і забезпечували демократичне обрання цивільних.
Ще один варіант – це черговий «Стамбульський договір». На інше – Путін не піде. Це не тільки капітуляція, але й фактично втрата субʼєктності, державності й права українського народу на свободу і самовизначення.
Проти третього варіанту все ще виступає Байден, категорично Трамп з Шольцом, Орбаном і Фіцо. Він безкровний і без якраз загрози Третьої світової ядерної війни, яка протирічить замислу майже 80-літнього Трампа стати американським Крезом (останній цар Лідії).
Той теж жив навіюваннями оракулів і, врешті, попав в полон до перського царя Кіра й був спалений на кострі. Хоча, здається, Геродот писав, що Аполлон відніс спаленого Креза в країну безсмертних гіпербореїв.
Так, це вступ України в НАТО. Відкиньте всі ці розмови про неможливість такого дійства в час війни, з окупованими територіями, невиконання всіх обовʼязкових критеріїв і ядерний блеф у. Це рішення єдине здатне зупинити подальшу ескалацію на європейському континенті. Воно не залишить Володимиру Путіну інших шансів, як запросити переговори у США та Альянсу.
Вже з метою недопущення розміщувати в Україні воєнні бази Альянсу ракети малої та середньої дальності, обмежити Україну у виробництві передових видів ракетних озброєнь і отримати гарантії її неядерного статусу.
Посол України в ООН Андрій Мельник, який називав Шольца «ліверною ковбасою» в інтервʼю любимій газеті німецького канцлера Berliner Morgenpost, днями заявив від імені свого шефа (чи то Сибіги, чи то Зеленського), що питання вступу в НАТО актуальне, але не першочергове. Головне – гарантії безпеки.
Він дав дорученням партнерам, щоб вони визначались в цьому плані. Розгорнувши стратегічну думку від двосторонніх і багатосторонніх безпекових зобовʼязань аж до їх частини в ширшому мирному договорі з Росією.
Це було відповіддю генсеку Марку Рютте, який раніше заявив впевненість, що Україна зараз близька до членства в НАТО, як ніколи раніше.
Як казав мій дідо, «нема чим дихати». Бо повна ср*ака огірків, і всі скисли.
І ще один варіант, до якого схиляється Трамп і всі решта, що хочуть не лише закінчити війну, але й не дати Путіну перемогти – примусити до будь-якої форми капітуляції Захід, ослабивши їх, виписуючи глобальну повістку і встановивши світовий порядок спільно з Китаєм, Північною Кореєю, Іраном та «союзним Лукашенком».
Останній варіант, який чомусь не активований у передовому Офісі Президента – торгове ембарго. Безкровний, з практично неможливим ініціюванням не лише ядерної зброї, але й «Орєшніка». Головне – здатний швидко покінчити з війною і Путіним.
Якщо в Києві, Вашингтоні й Брюсселі однаково хочуть поразки Росії, в цьому випадку досить контрольованої, – торгове ембарго. В глибині душі Трамп схиляється до нього. Решта – розколоті.
Одні переконують одне одного в його ефективній терапії. Другі, які сидять на високодохідному російському «прикупі» Путіна, проти.
В цьому випадку питання України виноситься як би за дужки. Центром геополітики стає Росія, відносно якої включаються економічні, не воєнні, закони.
Торгове ембарго – це торгівельно-економічні регресії. Завдати Росії максимальної матеріальної шкоди. Такої, яка зробить подальшу війну неможливою. Продовження політики війни іншими засобами.
Останній аргумент Заходу. Коли його примусові заходи, рестрикції не приносять бажаного результату. Як би не зашивали в них дірки й не вишукували болючі місця у Путіна і його партнерів.
У Заходу і їх союзників є всі можливості й без Ради безпеки ООН скористатися статтею 7 Статуту через все більшу і більшу загрозу миру у всьому світі та перетворення континентальної російської агресії в глобальну війну.
Все як би просто. Союзники створюють комітет із санкцій і закривають всі торгівельні, фінансові звʼязки Росії з навколишнім світом. Повне ембарго. Залишаючи як би й Північній Кореї лише гуманітарну допомогу. Росія не зможе обмінюватись жодним видом товарів, послуг і проводити фінансові транзакції.
Таким чином її економіка, яка на 60-65% привʼязана до імпорту, різко почне скорочуватися. Одночасно це відключить її від доступу широких потоків імпорту, сучасних технологій для виготовлення і ремонту всіх видів зброї. Треба також розуміти, що ембарго не є санкціями, а має механізм лише репресій. Санкції, скоріше, є останнім рубежем переговірного тиску на політичне керівництво країни, яка відмовилась від дипломатії на користь війни.
Перше повне ембарго застосував Наполеон у 1806 році проти Великобританії. Невдало, бо він був один. Британія стала світовою морською державою, а Франція вставила свій статус.
Ембарго США проти Куби діє з 1992 років і по цей час. До повної «демократизації та більшої поваги до прав людини».
Для нас найцікавіше арабське нафтове ембарго 1973 року. 17 жовтня ОПЕК з Єгиптом та Сирією оголосили ембарго на постачання нафти західним країнам за підтримки Ізраїлю у війні Судного дня.
Це швидко зламало світову економічну стабільність. За рік ціна нафти виросла вчетверо: з 3 до 12 доларів за барель. Світ охопила сильна економічна криза. В лютому 1974 року майже 5 частина американських бензоколонок не мала ні краплі бензину. Британський премʼєр закликав опалювати взимку лише одну кімнату в будинку, до чого не вдавався сер Черчилль у війні з Гітлером.
Ще більш цікаве для нас ембарго 1990 року відносно Іраку. РБ ООН ввела його через 4 дні після вторгнення Саддама Хусейна до Кувейту. Його суть – змусити Саддама вивести свої війська з Кувейту, здійснити виплату репарацій. Іраку дозволялось постачати лише ліки та продовольство. Не безплатно. Через програму «Нафта в обмін на продовольство». І на виплату репарацій Кувейту, що продовжується і донині.
Чому, натомість абстрактним і незрозумілим розмовам про «мир через силу», «двосторонні й багатосторонні гарантії безпеки», в тому числі та від Росії, ніяк не привʼязані до історичної реальності? Ми чогось або й всього, що відбувається в переговорах невеликої групи людей за спинами українців, не знаємо? Або радники глави держави не мають, не здатні за три роки розробити реальну стратегію політики війни. Можливо, не в одному, а в кількох сценаріях.
Зеленський правий в одному, що війну не обов’язково вигравати лише на полі бою. З непридатними мінами із непідготовленими бригадами, які кидають під вогонь російських штурмовиків і артилерію, без щоденних ударів по Росії у 200-300 безпілотників та десятків тисяч FPV-дронів на фронті.
Трамп не буде воювати за Україну. Врешті як і Шольц або Мерц, який 23 лютого може прийти новим канцлером.
Врешті, як і Макрон, Стармер, Туск, які під видом миротворців намагаються заштовхати в Україну будь-які підрозділи військ країн НАТО. Американцям запропонували в обмін на примус Путіна до миру передати в концесію, оренду, економічну експлуатацію поклади рідкоземельних матеріалів в Україні ледве не на 12 трильйонів доларів.
